Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

— Тільки одного: знати, чи найближча мені людина здатна збагнути веління миті.

— Якої миті?

— Миті народжений. Відкинь дорослу пиху, збагни, що дітям, можливо, відкрито те, що недоступно вам.

— Гм. Я читав ці міркування в манускриптах, які ти мені залишив. Не вважай мене бюрократичною, юридичною звіриною, таким собі паперовим пацюком, що відає лише параграфи законів. Не забудь, що я обраний до Всесвітньої Ради не клопотанням якихось меценатів. Зажди, не перебивай! Я відчуваю, може, різкіше, болісніше від тебе загрозу ветхого способу мислення, що його ми досі ще можемо подолати. Досягнення будь-яких ділянок життя, пізнання, розвою космічні, вражаючі, проте вони, безумовно, тупикові.

— То чому ж ти...

— Зажди. Я послідовно висловлю все, що дрімало в мені. Те, що в тобі проривається так хаотично, недисципліновано. Сотні великих розумів грунтовно, настирливо замислюються над альтернативними варіантами дальшого поступу, проте...

— Що проте?

— Виступити супроти потоку віковічної еволюції з казковими, романтичними проектами — це все’дно...

— Не еволюції — інволюції, батьку,— рішуче перебив син.

— Яка різниця? Творча лавина чи руйнівна — хіба інерції руху не однаково, хто стане на її шляху? Сонячний промінь життєдайний, і він же спопелить тебе, якщо ти необачно вхопиш лишку світлової снаги. Ми маємо справу з стихійними силами, загнуздати які можна лише переважаючими силами, а не дитинністю!

— Ти не збагнув...

— Е ні, я добре збагнув. Ти і твої друзі — ви, ясна річ, не такі собі невігласи. Добре обізнані з систематикою науки, з висновками світової технологічної практики. Мені зрозуміло, що вам кортить змінити орієнтацію планетарної свідомості, ніби розпочати нову космоісторичну п’єсу.

— Цілком вірно! Переглянути колосальну низку так званих законів, які можуть виявитися не «законами», а лише системою забобонних табу і самообмежень.

— Мій хлопчику! Ось це — якраз найважче. Навіть якщо в цьому є зерно глузду... навіть якщо я стану апологетом отаких божевільних... пробач мені!.. отаких карколомних прожектів... то що можна зробити? Ти переконаєш решту людей — а їх десятки мільярдів, різних — жовтих, червоних, білих, чорних, віруючих, атеїстів... Ти їх схилиш до нового розуміння? Гурт хлопчаків і дівчаток стулити докупи легко, проте він так же легко й розпадеться! А потужна ріка людства урочисто нестиме свої води далі...

— У вир катастрофи тече твоя ріка! — спересердя крикнув син, труснувши гривою чорно-синього ВОЛОССЯ.— А зробити можна на твоєму місці вельми багато. Ми в Дитячій Республіці вирішили звернутися до тебе, як до члена Всесвітньої Ради. У тебе — авторитет, у тебе — право розпочати всесвітню дискусію...

— Ініціаторами якої виступають неповнолітні юнаки й дівчата! — іронічно всміхнувся Речислав, перекладаючи на столі папери.— Ти розумієш, що я поставлю себе в смішне становище? Та й для чого ми сперечаємося? Чому ви, дітвора, не вирішите самостійно провести низку експериментів, які стали б вирішальними для розуміння нових ідей? Хіба вам недостатньо лабораторій, шкіл технологічних комплексів?

— Батьку! Найстрашніша перепона — деспотія тисячолітньої ноосфери. Опір ваших дорослих стереотипів зруйнує будь-який парадоксальний результат. Нові парості не виростуть у тіні похмурих тисячолітніх дерев. Дерева добровільно повинні самоусунутися, перед тим пустивши вгору нові, юні пагони.

— І яких же результатів ви чекаєте від такої метаморфози?

— Несказанних. Формування нового тіла, побудова містка до інших сфер буття, розширення свідомості до всеохопності, Преображення всієї Планети, флори й фауни. Певен, що відкриється стежка до Ери Безсмертя.

— Ого! Далеко залітаєте. Проте все це — лише декларації. Їх було досить і в прадавні віки... і нині... Треба тверезо враховувати динаміку світової спільноти.