Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Нам непотрібні ці суди, в’язниці, ці орди насильників, ці установи брехні, ошуканства і юридичного гачкотворства. Нам непотрібні гори паперів, директив, «законів». Нам огидні ці засідання базік, надутих папуг, що розігрують клоунаду під ім’ям законодавства.

Нам потрібна чиста планета, готова прийняти в своє дівоче лоно творчі зернята людського генія, щоб зростити Країну Світла, котра зріє в наших серцях. Нам потрібні дружні тварини, прекрасні брати — дерева й квіти, трави й зірки, чисте небо й нерушиме братерство народів.

Людина чиста, бо вона — Принц Світла! Вона несе у собі все — рятунок і загибель. Віддавши колись із-за дитячої довірливості потугу свою Узурпатору-Закону, вона більше не повинна кидати скарби серця під ноги тіням вчорашнього дня!

Влада може бути лише одна — Само-Влада. Влада Духу! Всяка інша влада — насилля, бо вона викликає явний або підсвідомий протест. А протест завершується повстанням і розривом. Альтернативна Еволюція має сформулювати завдання: виростити Нову Людину, керовану Владою Свого Духу, Духу Цілості, а не віжками зовнішнього «закону». Навіть діти не повинні відчувати диктату збоку. Вести їх треба так, щоб стежка мужніння й розкриття була радісною й вільною. Тоді з надрів Звіролюдини воскресне Людина Промениста!

Повстань, Світоносна Людино! Повстань, вийди з труни закону!

Вір лише Любові. Самовідданості. Мужності й співстражданню. Особистому прикладу.

Усувай всі диктатури, навіть диктатуру дружби й любові, бо то вже не дружба й любов, котрих вимагають!

Ти несеш в собі найбільший скарб — Розум і Любов. Тобі достатньо внутрішнього світла для гармонійного співжиття з іншими душами у Всесвіті Краси. Злочинцем тебе роблять закони, що тиранічно обмежують творчу волю і штовхають до деградації.

Зруйнуй, Людино, зовнішні закони, хай засяє Закон Серця!

Не жахайтеся смерті. Її нема! То лиш межа, що відкриває нам нашу власну сутність, опромінену Великою Славою. Відчуйте то Славу вже тепер, в ілюзорній країні тяжкого життєвого іспиту. Обтрусіте пилюку пройдених стежок з вашого нетлінного вбрання, наблизьте день торжества Держави Світла, до якої прагнуть всі подвижники віків. Женіть геть сум, зневіру і зло! Радість — ваш міст над безоднями! Радістю проходьте понад жахом і хаосом світу! І якщо вам здаватиметься, що йдучий спереду побратим упав у прірву смерті,— не вірте! Він лише зник за поворотом вічної дороги. Нова зустріч — в Батьківськім Домі на Святі Єдності!..»

— Ну й ну! — роздратовано пробурмотів Речислав, відкладаючи убік аркушики.— Змусив мене синочок поринати в еквілібристику прадавніх словес. То там то сям трапляються іскри цікавих думок, власне, їх можна розшукати у манускриптах всіх віків та народів. Проте хлопець пристає з ножем до горла: вирішуй! Що вирішуй? Що я маю сказати йому? Ось тут ще кілька опусів. «Серце світу». Гм! Ще одна претензія! Далі — «Альтернативна Еволюція». Ну, це м’якше. Безліч мислителів шукали стежку до Утопії, та щось вона заросла чортополохом! Ні, ні, я неспроможний одразу здолати таку купу романтичного маракування. Завтра... чи то пак вже нині вранці, я запитаю свого буйного синочка: що я маю вивудити, Вікторе-Будяче, з оцього кучерявого словесного хаосу? Яку рибину бодай елементарного глузду спіймати в потоці фантазувань дивака з двадцятого віку?..

Вибір

— Батьку, ти прочитав те, що я залишив?

— Дещо. Не все.

— Чому?

— Синку, невже ти волієш, щоб я сп’янів від надмірної порції кучерявих... так, так... саме кучерявих словес!

І ти не втямив, чому я просив тебе прочитати ці відозви?

— Чому ж, я втямив. Але давай спокійніше. Сідай навпроти мене, зосередься. Гляньмо за вікно, на верхів’я Чорногори. Зверни увагу — природа спокійна, монолітна, певна себе. Чи не варто нам уподібнитися їй... не поспішати... Вічність позаду, вічність попереду, а ми...

— Нема вічності, батьку! — різко заперечив син, і в чорних очах загорілися жарини.— Є лише унікальна мить вибору. Спокій природи — то лаштунки нашого сплячого духу. Пам’ятаєш казку про дрімаюче царство?

— Я все пам’ятаю, синку. Ти хочеш вибору? Давай говорити гранично відверто. Чого ти жадаєш від мене?