Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Наказую кинути зброю і здатися! Ви оточені! – пролунав голос із гучномовця.

Голос, до речі, дуже схожий на рев генерала Матвія Івановича Гурчика…

Прожектори спрямували перехресне світло вгору – це дало змогу побачити картину, гідну пензля Айвазовського, в цілому: біля баркасу і шлюпки стояв великий поліцейський катер, на борту якого було зо десять озброєних військових.

 Вітольд Вікторович кивнув Володі – мовляв, іще одна ходка на каторгу в цій клятій імперії їм забезпечена – і обидва покірно підняли руки догори.

Ванда криво посміхнулася, охайно склала весла уздовж човна і гордо схрестила на грудях руки…

За пару хвилин усе скінчилося.

Троє затриманих сиділи в каюті поліцейського катеру під пильним наглядом охорони.

На палубі метушився власною персоною генерал Гурчик, вдивляючись у воду, бідкався і ледь не рвав на собі залишки пишної сивої шевелюри.

Поліцейські снували довкола з ліхтариками, освітлюючи поверхню води.

– Ох, загинув хлопець! – причитав Гурчик. – Дивіться краще! Це ж Крапка – наш агент із Києва!

Поліцейські безтямно забігали уздовж борту.

– Усім – пірнати! – втративши терпець, наказав Гурчик. – Шкури спущу!!!

Поліцейські знехотя почали стягувати з себе чоботи.

І пірнули б таки, якби…

Якби за борт раптом не вхопилася рука – в синцях і подряпинах, але цілком жива чоловіча рука.

За рукою з’явилася голова – з раною на чолі і маківці, але теж цілком жива.

За рукою і головою, підтягнувшись, з’явилося тіло – цілком живе тіло сищика Олексія Крапки.

Його втягнули на борт.

Гурчик було попрямував до сищика з розкритими обіймами, але той, оминаючи генерала, кинувся до каюти, де сиділи ув’язнені.

 Підбіг до Ванди і зовсім нечемно сунув руку їй за пазуху.