Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

І спрямував свій погляд на Олексія:

– А ви, Крапко, молодець, одначе. Давно ви його… тобто її, цю Лібо, ведете? Ми було минулого року вийшли на слід. Але хто ж знав, що це баба, тобто – жінка… Дякую, що телеграму вчасно дали – інакше загинули б. А германець би гарну зброю отримав…

– Ще з лондонської справи, пане генерале! – виструнчився Олексій. – Тоді теж справа тісно з політикою була пов’язана. Хоча на перший погляд нібито на ґрунті ревнощів і кохання вбивство відбулося.

– Ви мене, хлопче, добряче виручили, – тихо промовив Гурчик. – За тими кресленнями дві сторони полювали: мало, що німець, так іще наші, так би мовити, новітні бомбісти – соціал-демократи, що світ на вуха мріють поставити. А мадам Такіхасі, як виявилося, на ці два боки працювала: хто більше заплатить. З Айзеном ділитися не схотіла. Добре, що він, певно, це передбачив і з собою те креслення не взяв. Удома у нього знайшли. Так що подяка вам моя і низький уклін, хоча і не пристало генералу кланятись!

– Дякую, пане генерале, – зашарівся Крапка.

А поглядаючи вбік принишклої напарниці, вирішив додати:

– Але, ваше високосте, мушу сказати, що… що без Марії Матвіївни я б не впорався. Вона відбитки пальців зібрала, вона й на слід вивела, котрий іще з Петербургу сюди вів. Її сварити не можна…

Муся застрибала на місці, заплескала в долоні так, що вся компанія з подивом оглянулась: що там ге неральська донька виробляє. Ото вже дівчисько нерозумне!

– А це вже не вам вирішувати… – зморщився генерал. – Проте у мене до вас є пропозиція: переходьте, шановний, до мого відділку, в Санкт-Петербург! Досить вам в околоточних Хрещатик підмітати! Знаю всі ваші розробки, вітаю їх як нове слово в криміналістиці і підтримаю чим зможу.

 Шанобливо вклонився сищик Олексій Крапка, відказав у своїй звичній манері, до якої Муся звикнути встигла:

– Дякую красно, пане генерале! Але у вас у Пітері вогко. А я Київ люблю…

– Шкода, – насупився Гурчик, поплескав по плечі: – Ну, вам видніше…

І власноруч розлив шампанське.

Хоч і не генеральська то справа.

– За успіх операції! – промовив і першим випив, цокнувшись бокалом лише з опальним київським слідчим.

Одеський причал зустрічав круїзний лайнер, ущент забитий світської публікою, військовим оркестром, морем квітів і зграями репортерів, що безперервно пускали клуби диму з громіздких апаратів.

Режисер з оператором навзаєм зневажливо відповідали газетярам стрекотанням знімальної камери, фіксуючи урочисту ходу поважних гостей вниз, до причалу.

Кожен із гостей потискав руку капітану, нахвалюючи чудову розвагу.

Циганський хор, мов квітник, майорів червоними сорочками і тріпотів різнобарвними хустинами.

Матроси виструнчилися на борту, мов шахматні  фігурки.