Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Муся розплющила очі, каламутним поглядом окинула Крапку і слабким голосом промовила:

– Довго ж ви змусили себе чекати…

О шостій ранку, поза розкладом, пароплав іще стояв на якорі посеред моря.

Довкола його бортів мирно погойдувалася, ося яна рожевим сонцем, дивна трійця: рибальський баркас, шлюпка і поліцейський катер.

Гості спали.

Проте в салоні зібралися нові гості – непрохані, на чолі з генералом Матвієм Івановичем Гурчиком і всім складом його поліцейського війська, що так вдало провело сьогоднішню нічну операцію.

Капітан, здивований і вражений до сліз своєю несподіваною місією із затримки і знешкодження шпигунів державного значення, наказав принести шампанське за рахунок пароплавства.

 Поліцейські радо розбирали бокали.

Муся, загорнута в плед, стояла за спиною батька, намагаючись не потрапляти йому в очі. Поруч скромно переступав з ноги на ногу Олексій – голова його була забинтована, немов у справжнього героя.

Біля генерала маячив Іполит Вікентійович – свіжий після доброго нічного сну, підтягнутий і ретельно зачесаний.

– Дозвольте доповісти, ваше високосте! – радо звернувся він до генерала. – Злочинець Петро Шнур знешкоджений!

– Так, так… – втомленим голосом промимрив генерал. – Я оглядав труп. Хвацько ви йому голову скрутили. Одним рухом! Де навчилися?

Іполит Вікентійович кашлянув у кулачок.

Добре, що іронічне зауваження генерала не передбачало пояснень.

Відійшов, позираючи вбік Мусі. Нехай вона підпадає під гарячу батьківську руку, а з нього досить.

Муся дійсно сміливо підійшла до батька: якщо не зараз, то потім складніше буде порозумітися.

– Таточку, я…

Але говорити з неслухняної донькою на людях генерал не схотів – знав, що все одно переконає.

Відказав суворо:

– З тобою, голубонько, я вдома розберуся.