Розділ «Частина 4»

На той гамір нагодився якийсь жандарм — й Ізабеля таки мала рацію: Франсуа Шиньон закінчив свою кар'єру віщуна так, як провістила вона — просто розумна жінка.

...Уранці до помешкання Андре Турбійона увійшла жінка в хутрі. Служниця бігла за нею, стривожена й налякана.

— Месьє, ця мадам... Вона нахабно увірвалася в передпокій!

— Облиш, Мюзетто, я навіть знаю, що в неї під хутром. Тіло... Саме тіло...

8.

 едарма кажуть, що Льондон — то сечовий міхур Британської імперії. У таку вічно туманну вологу погоду навіть водії таксі волочаться вулицями, як сліпці, а летуни просто плюють у стелю. Максиміліян Морґен, вихований і дисциплінований, не смів нагадувати про себе славнозвісній англійській леді Емілі-Анабель, яка забула про нього на цілі два тижні. Він вставав о шостій ранку, гімнастикував, виливав на себе відро холодної води в зимній лазничці, схожій на перебудовану вбиральню, пив обридлий чай (львівська духмяна каво, де ти?) і сідав за креслення. Так-так, його мозок також вимагав гімнастики! До всього того, про що ви дізналися раніше, додався проект субмарини, яка в потрібний момент стає летовищем і приймає на себе літака. Але леді десь пурхала, певно, з наслідним принцем, чесноти якого переважать усі позитивні риси характеру нашого винахідника, тому Максиміліян вдосконалив субмарину так, що вона стала ще й підводним заводом з переробки водоростей на поживний харч для екіпажу.

Одного вечора до Максиміліяна постукали у двері два чоловіки у візитових строях. Очікуючи замовлення від військового департаменту, наш Зігфрід без страху запросив їх увійти.

— Фредерік Олбудсмен, — представився один, з невиразними дрібними рисами обличчя, але з такими чорнющими вусиками, загнутими кінчиками догори, що мимохіть виникало підозріння про їх неприродне походження.

— Патрицій Офенбах, — назвався другий, чий кирпатий ніс засвідчував простолюдинське походження, а хитрі блакитні очі шастали помешканням, вишукуючи прикмети прихованого багатства.

— Максиміліян Морґен, винахідник і пілот, — поважно відповів забутий Анабель галичанин — чи не удвічі вищий за своїх незваних гостей. — А ви від військового міністра?

— Вважайте, що так, якщо ви саме на це очікуєте, — химерно якось відповів той з вусиками, Фредерік.

— Показати вам креслення?

Зраділий Максиміліян ладен був зразу викласти всі карти.

— Потім, як буде час, — втрутився Патрицій. — Ви літаєте на «фармані»[51]?

— Літаю...

— Тоді скажіть, чи зможе він підняти трьох чоловіків середньої ваги?

— Трьох? — здивувався Морґен. — Там місце лиш для двох! І один з них має бути пілотом.

— А якщо вам добре заплатять?

— Від цього місця не побільшає, — зауважив наш чистий душею і помислами земляк.

— Ви не поспішайте, поміркуйте. За це ми платимо...