Розділ «Частина 4»

— Мамо, можна я теж дам гроші — оцьому прошаку? — спитався один хлопчик.

— І я! — озвався другий.

— Я більше не маю дрібних, — сказала пані. — Але якщо хочете, віддайте свої солодощі! Петрику, ось твій пакунок! Павлику, ось твій!

— Хіба він, бугай, солодощами наїсться? — з образою в голосі сказав «сліпець».

Тепер осудливий погляд пані стосувався «темного»:

— Ви його навпомацки обміряли?

Так Ґеньо отримав скромну пожертву від двох малих Маґдебурків — аж чотири марципани, так схожі на ті, якими колись його пригощав покійний Кендзьорівський. І ви скажете, що земля не кругла, як бальон[48]?!

Він з'їв їх під базарчиком з рукава свого смердючого корчмарського «вбрання», намагаючись при цьому не втратити пильність і не проґавити Беатину служницю. Вона вийшла ще лихіша на лиці, ніж була, і пішла, не озираючись, до помешкання своєї нової господині. Ґеньо дибав назирці, звіддаля, щоб не викликати в неї підозріння. Уже аж на вулиці Супіньського він став за деревом і простежив, у якій брамі зникла жінка. На його великий подив, з тієї ж брами за хвилю вийшов... Місько!

— Не може бути! — мало не вигукнув наш «прошак».

Місько квапливою ходою рушив вулицею, скошуючи поглядом то вправо, то вліво, ніби вишуковував затаєних ворогів. І тут із-за дерева до нього ступила якась потороча.

— Я посилав до тебе хлопця! Він тобі казав, де мене шукати?

— Мати Божа! — скрикнув Місько. — Це ти? Якого хлопця? Я сам про тебе напитував усюди!

— Усюди — це де? — сердито спитав Ґеньо. — У Гробовецьких? Це ти ошукав бідну Беату?! А ті дві нещасні мадемуазелі?

— Не така вже й бідна твоя Беата...

— Віддай перли!

Місько поглянув на Ґеня, як на пацієнта психлікарні.

— Я їх що — ношу з собою?

— То давай умовимося про зустріч.

— А навіщо тобі фальшиві перли? — відтягував балачку Місько, в якого вже визрівав план позбутися давнього побратима.

— Оті подовгасті — справжні, — сказав правду Ґеньо, — а круглі я сам вимальовував і продавав. У Парижі...