Розділ «Частина 4»

— Та то дитина! — аж розгнівалася Маґда.

— Діти, пані адвокатова, мають звичку виростати, — з докором у голосі промовив Маґдебурко.

...Уранці в помешканні не було вчорашнього гостя, нового капелюшка з Парижа, темно-вишневої сукні, мештів на низьких обцасах, коштовного намиста. Чоловічий ґранатовий костюм висів у шафі поміж суконь. Маґда в шаленстві вивертала кишені. Випав папірець...

«Солодка моя Маґдуню! Я чесно хотів тебе пошлюбити, та мушу спочатку виконати певні обов'язки. То є річ державної ваги. Незабаром повернуся! Стасьо».

На вулиці Супінського ще довго обмовляли нещасну вдову, яка, певно, зіскочила з розуму, бо вибігла глупої ночі з брами і свистом закликала візника, щоб відвіз на двірець. А вранці вийшла з помешкання, ніби все це її не обходило!

Юрась Маґдебурко три ночі не спав — усе розмірковував, чому чоловічі наґлянсовані мешти стояли при дверях до помешкання старої панни Валєрці, яка розсипалася на порох від своїх літ на горішньому поверсі? Їй би не кавалера принаджувати, а кирпату приятельку з косою...

Куди ж цього разу помчить потяг доволі привабливу «кобіту» міцної чоловічої постави і коли «їй» пощастить не вдавати нікого іншого, лиш себе? Сього ніхто не знає — так що Маґдебуркові доведеться знову полювати на Ґеня Муркоцького. Одне слово, хто на що вчився...