Розділ «Частина 4»

— Ти це робиш зумисне? Тримаєш мене, як у в'язниці? Що таке: у Львові вже не фальшують пашпорти? Не повірю!

Місько надув губи:

— То сам їдь до міста і шукай охочих до такої справи! Ти знаєш, що то тепер вартує?

— Гроші я поверну, слово чести, — охолов Ґеньо, усвідомлюючи свою залежність.

— Але їх спочатку потрібно дістати...

— Твоя Маґдуся така убога? А по хоромах не скажеш.

— Я в коханої? волію нічого не зичити, — гордо промовив Місько.

— Гаразд, я завтра попрошу у Жозефіни, — вона мені повірить.

Ґеня здивувало, що приятель навіть не застеріг: до його сестри краще не заходити, і після короткого й відчуженого прощання почав міркувати, хто ще допоміг би йому грошима. Виходило на те, що лише давній друг Кедзьорівського Теодор Козобродський, який не видів названого сина свого колєґи літ а літ і невідомо, чи признає?

Пам'ятаючи давню Оскарову науку про користь читання газет, Ґеньо пробіг очима першу шпальту, другу; у кримінальній хроніці натрапив на повідомлення про якогось оферму, що забув у пограбованому помешканню плаща, і усміхнувся, а далі...

Оскар! Він повернувся! Якщо так легально запроваджує свій бізнес, значить певен, що проти нього тут ніхто нічого не скаже. Усе! Який там Козобродський! Оскар з Беатою — ось його рятівники!

І Ґеньо за годину по Міськовім відході покинув ненависну вілю.

10.

 рась Маґдебурко ніяк не міг взяти в тяму, що це за дивак «ходить в гості» у відсутність господаря і лишає йому «на згадку» не якесь жебрацьке лахміття, а майже новий плащ.

— Наші вломники почали добре жити! — казав він своїм аґентам, вивертаючи кишені плаща. — Ось і гребінець, теж не з дешевих. Він що — причісувався перед вломом? Навіть кілька волосин зачепилося за зубці. Це добре. А це що?

Подовгаста перлина сяйнула в пальцях, як зблиск снігу в морозяний ранок.

— Ага, то цей вломник, певно, і вигріб у Беати Гробовецької перли?! І звати його — Евґен Муркоцький. Чи він чогось не поділив з Оскаром? Дивна річ!

Аґенти мовчки слухали розмірковування Юрася, як монолога знаменитости на сцені театру Скарбека.

— Дивна річ! — повторив Маґдебурко. — Так як би сам вломник бавиться з нами: ось вам докази, а ви мене впіймайте. Щось за цим криється... Доведеться знову навідатися до шанованих панів Гробовецьких.

У камениці на Личаківській Юрася зустріли привітно. Оскар вийшов у передпокій і люб'язно запросив до вітальні, де сиділа Беата з двома знаними моднярками і обговорювала футряну виставу.