Розділ «Частина 3»

Граф не допитувався — не наполягатимемо й ми: кожна жінка хоче мати таємницю, щоб при нагоді нею скористатися.

Бідна, бідна Ева! Заможне життя і розваги підступно викрала якась мантійка, що вдавала з себе чи не англійську леді, гордо возсідаючи попри божевільного графа Беннічеллі у його прогульках Ніццою. Джакомо віявся дешевими корчмами, пив і гуляв із хвойдами, помщаючись своєму непостійному батькові. Він занедбав нагальні справи і сподівався, що старий отямиться й прикличе його, аби й далі давав раду з його маєтками. Бідолашний тезко Казанови не відав, які приховані ділові таланти має та новоназвана Флорія Беннічеллі...

А Ева тиждень сумувала в самотности, а потім сіла на потяг до Парижа. Вона ще не настільки стара, щоб не підшукати серед паризьких багачів впливового покровителя. У спорожнілому помешканні Джакомо не знайшов навіть прощального листа.

10.

 еньо швидко освоївся у Львові: бував у казині і в опері, підморгував паням у ресторанах, доки їхні законні мужі провадили довгі перемовини про ціни на нафту, деревину і дозвільні папери в магістраті. Так він надибав Панну Пухкенькі Стегна, себто Сюзанну Крамер, на яку накинув оком ще на двірці, коли повернувся після мандрів. Удавано заміжня панна не повернула до Будапешта, щоб полагодити свої шлюбні стосунки, бо жодна із кваліфікованих свашок так і не знайшла для неї нареченого. Сюзанна зрозуміла, що не бачити їй мадярських принад та гарячих джерел, коли тільки захоче, тому стала допомагати батькові, ретельно стежачи за готівкою в касі. Тепер старий Крамер не смів потиху позичити кілька асиґнацій на день-два своїм вірним і слівним приятелям.

У каварні Майн ля Ґеньо сідав при вікні, розгортав газету і вдавав із себе заклопотаного чоловіка: він перечитував політичні й кримінальні новини (хто сказав, що в політиці нема криміналу?), хмурив чоло і щось записував у нотатнику. Крамер-батько вважав, що свіжий відвідувач — то або варшавський газетяр на вакаціях у Львові, або черговий радник бургомістра, який полюбляв перебувати в колі молодих освічених людей, переважно правників.

Одного разу молодик попросив спакувати сім розмаїтих тістечок.

— Маю відвідати одну бідну вдову, — довірливо пояснив касієру.

— Певно, молоденьку?.. — блимнув хитруватими очима Крамер.

— Ні-ні, — не повівся на жарт Ґеньо і збрехав, — то приятелька моєї покійної мами; вона все шукає мені наречену...

«Так ось тобі наречена!» — мало не скрикнув татко, стурбований невизначеним становищем своєї Сюзанни.

Тістечка Ґеньо приніс служниці Гробовецького і попередив жінку, що цими днями до нього має прийти молода особа, яка принесе вістку від Оскара. На виду у служниці не відбилося й краплі цікавости.

Знайомство із Сюзанною відбулося за сприяння її татуся, коли Ґеньо сидів при вікні з філіжанкою кави, а вже другої ночі охоча до любощів панна сама скидала із себе мережану білизну у спочивальні Оскара та Беати. Старий Крамер не бив на сполох і цим благословив перелюбство формальної жони Шандора Надя, мадярського емерита. Служниця ж, обдарована кількома доларами, мовчала, як китайський бовван.

Тиждень спокійного побуту між спочивальнею та вечірніми проходами серед пишно вбраних фацетів і кобіт почав набивати Ґеньові оскому: він пригадав свою невдатну женячку з британською підданою і зрозумів, що різниця між нею та Сюзанною лише в одному — нинішня пасія обожнює його до нудоти. Брак пригод давався взнаки. І тут Ґеньові потрапила на очі репортерська замітка в стилі його покійного названого татка Адама Кендзьорівського: «Бомба і діяманти». Вдаючись до надмірних метафор, писака повідомив, що четверо студентів-хіміків, потерпаючи від нужди у Римі, задумали розбагатіти в простий, та небезпечний спосіб. «Довгими ночами, при маленькому недогаркові свічі, вони майстрували... бомбу, аби одним порухом руки набути багатства для пристійного побуту і лупання скелі науки. З гуманістичних міркувань, щоби завдати якомога менше шкоди людям, студенти підклали бомбу під виставкове вікно ювелірної крамниці. Після легенького вибуху, який розніс вщент не лише вікно, а й усю передню стіну, вони позбирали коштовності й утекли. Та не судилося їм довчитися у високій школі: молодість узяла своє — їхні милі подружки тієї ночі були густо обдаровані діямантами, а на ранок з плачем та каяттям свідчили в поліції».

— Оферми! Нахапали повні кишені каменів та й побігли до хвойд?! — гукнув сам до себе Ґеньо. — Але добре вигадали...

При тім він не вдався до розмислів — навіщо йому така небезпечна пригода на власні сідниці? Адже добувати гроші можна у значно тихіший спосіб.

Уже наступного дня Максиміліян Морґен отримав замовлення на виготовлення бомби, яка б не лише порушила цілість вікна в ювелірній крамниці, а й напустила щільного їдучого диму. Звісно, звиклий до орднунґу Морґен ні за що не погодився б на таку авантуру, щоб опісля хлебтати зупу із дзюри[7], тому Ґеньо вигадав для нього байку. Буцімто хоче випробувати сміливість свого приятеля-пожежника, нещодавно щасливо пошлюбленого, на прохання його грайливої молодички, яка під час «легенького вибуху» причаїться на стриху...

— Ти розумієш, Мільку, подружнє життя згіршує людські взаємини. Ще місяць-два, і вони збайдужіють. А невеличка пригода оновить їх — вони романсуватимуть і вуркотітимуть, як голуби на міській вежі.

Максиміліян нагнув голову над філіжанкою кави. Він був закоханий у винахідництво і не розумів Ґеньових арґументів. Хоча звідав «купленої» любові — і вона його розчарувала.

Вікна каварні відбивали напад осіннього листя. Сюзаннин татусь позирав на них з-за своєї каси, скошуючи оком на Ґеня: «Коли вже цей фацет хоч натякне на заручини?»