Розділ «Частина 2»

— Ізабельо, — докірливо сказав Нік, — невже ви не примітили, що він мантій?

— Я примітила, та місіс Еммері на все заплющувала очі, коли я намагалася його приперти до стінки, — виправдовувалася Ізабеля. — Вона так його вподобала!

— Вподобайте й ви мене! Я маю чисту біографію! — посміхнувся Картер.

Ізабеля зашарілася.

— А ви часом не знаєте мурина, який написав книгу про своє дитинство в африканських нетрях?

— Знаю. Він неписьменний... На цьому заробив якийсь поворотний газетяр.

24.

 рибуття до З'єдинених Держав було для Збишека, Луїзи та Едмона небезпечним, про що вони здогадалися випадково, коли наткнулися на прихований вантаж безсумнівної контрабанди. Це був алкоголь, на який чекали поважні добродії американської суспільности.

— Та вони — звичайні пачкарі[73], а вдають розвагу для панночок! — вибухнув Циганєвич.

— Ц-с-с-с! — застерегла Луїза.

— Ми можемо втрапити в халепу, — стурбовано промовив Едмон, намацуючи в кишені хустинку з рожевою перлою.

— То що — стрибнути і попливти до найближчого берега? — ніяк не вгамовувався Збишек. — Я знав такого ідійота, який одного року на Різдво перепливав Сену, а другого — Рейн. Але ж то були ріки!

Луїза напружила свої ще дитинячі мізки.

— Що Бог не робить — усе на краще, — сказала вона поважно, очікуючи підтримки якщо не від Збишека, то від Едмона. Але чоловіки її не почули.

— Підемо на перемовини! — вирішив британський злодій. — І що ти йому скажеш? — здивувався Циганєвич.

— То вже моє діло...

Капітан, чоловік ведмежої постави і такої ж сили, зверхньо поглянув на низькорослого пасажира, що посмів звернутися в годину його законного відпочинку по обіді, переконавши матроса на вахті в нагальності справи.

— Прошу вас вислухати.

Капітан позіхнув на всю пащу і аж головою закрутив.

— В чому річ?