Розділ «Частина 2»

— Тихіш, мила панно, спочатку познайомимося! Я не заподію вам лиха — я детектив Маґдебурко. Приватний...

— І ви не здасте мене в поліцію?

— Хіба там місце такій красуні? Куди вас відвезти?

— До бабці, на Замарстинів...

— Та ми й недалеко від'їхали. Чий дім?

— Гуляйгродських...

— Знаменита фамілія! Чого ж вам вдома не сидиться?

Марта зітхнула.

— Якщо не минеться пожадання небезпеки, раджу вам зайнятися по-справжньому нишпорством. Будете Пінкертоном у спідниці! Але як досягнете повноліття.

Юрась і не зчувся, що тримав дівчину за руки, як це буває на побаченні між закоханими, і вона не поспішала висмикувати пальчики в темних шовкових рукавичках.

— Пане Маґдебурку, — озвався аґент, — скільки ще мені стриміти на цім незручнім сідалі? Як ті візники втримуються і не сповзають?

— Одну хвилю! То яке наймення вам дали при хрещенні?

— Марта Марія...

Тієї ночі Маґдебурко майже не спав, заскочений таким несподіваним вислідом історії про «розбійниць».

Крутився, як тріска в ополонці, і Ґеньо Муркоцький, позбувшись прибраного імени Стасьо Крузенштарн після летунської «пригоди». Він лежав у переділі першої кляси потягу Відень-Львів і міркував, як його зустріне рідне місто, де він має перебути певний час. Утікав з нього жовтодзьобим гімназистиком, повертався сином-студентом голландця Степпера, а тепер прибуде заможним чоловіком. Чи згадає гімназійного приятеля Максиміліан Морґен?

Не спала Маґдуся в помешканні на вулиці Супінського, роздратована хропінням свого ледачого адвоката і раптовим зникненням Данила Ставського, що, певно, знову завіявся в Монте-Карло. Ще не час появитися біля неї такому вродливцю, як Ґеньо.

А старі леви позаплющували очі і бачили сни про людей.

І це ще не кінець історії. Оповідь триває...