Розділ «Частина 2»

— Ще одна? Ти вже ходив до капітана — і що? Ми тепер (тут пішла ціла низка слів, від яких аж дерева гнуться) нюхаємо послід корабельних пацюків, а попереду уже дзвенять кайданки!

— Ти вислухай!

— О, яке довір'я! Чого ж ти не зробив цього пів дня тому? І що запропонуєш? Зубами перегризти мотузки, твоєю дурною головою пробити ляду і вискочити на палубу з криками: «Це пограбування!»?

— Ні, — смиренно промовив Едмон. — Я віддам капітанові свою коштовність. Це майже п'ять тисяч долярів.

— Діамант? — поцікавилася Луїза.

— Це коштовний камінь, — ухильно сказав Едмон. — Проситиму не за себе — за нас трьох.

— Ви справжній джентльмен! — поспішила з вдячними словами молода бранка.

— А що від нас за таку послугу? — спитав бувалий у бувальцях Циганєвич.

— Пусте!

В голосі британця не чулися легковажні нотки.

— Ту коштовність віддасть капітану хтось із вас, — завершив розмову Едмон. — Наприклад, жінка. Адже прикраси — це її парафія.

— Я багато чув про англійський гумор, але вперше бачу такого дотепного ошуканця, — спокійно мовив Збишек. — Ти втратиш цінну річ, але вийдеш сухим із води.

— Доволі проблематичний вислід, враховуючи, що нас погойдують хвилі,— пожартував британець.

— А ми вішаємо на себе твій злочин! — продовжив атлет, поводячи занімілими плечима.

— Зате відкупимося від цього морського розбійника!

Логічне мислення Едмона, здобуте за роки обертання у вищих сферах злодійського світу, підштовхувало молоде подружжя до невигідної угоди, але обіцяло хоч якісь перспективи уникнути заґратованих вікон чи насильницької купелі в товаристві слизьких риб.

— Милий, я згодна, — безтурботно сказала Луїза. — А як дати знати капітанові?

Збишек мовчав. Він розумів, що його молода дружина просто не усвідомлює небезпеки. Для неї і тюрма — то великий дім, в якому тимчасово замешкали люди. Адже вона виросла під опікою батька — тюремного начальника. Він рано овдовів, тому дівчинку частенько доглядали тихі в'язні, які сиділи за шахрайства. Всі вони були інтеліґентні люди. Зрештою, чи могли б вони вдаватися до грубого мантійства, коли в жилах перебігала кров куртуазних кавалерів?!

— Ти переміг, англосаксе! Треба кликати капітана! Діставай свою каменюку!

— Вона в кишені — в кутику хустинки.