Розділ «Частина 2»

— Це може бути Вольф Ферстер, — мовив Кароль. — За моїми підрахунками він уже своє відсидів. Ти щось про нього чув?

— Той, що обійшов усі в'язниці як делегат міністерства справедливости і примусив придбати для освіження повітря в камерах інгаляційні апарати? — спитав Юрась, не сумніваючись у відповіді Кароля.

— Так! Це я вистежив його на Підзамчім! У нього була ціла валіза скарг на в'язничну обслугу! Цікаво, чи його камеру освіжували?

В ту мить двері розчинилися навстіж — і на порозі постав Матіяш, як завжди, буряковий на лиці.

— Юрасю, порятуй! Якісь два кумплі переймають людей перед американською амбасадою, заводять до нотаря ніби перевірити папери, одночасно просять показати гроші, чемно відпроваджують назад... А потім у конверті замість грошей — порізана газета!

— А чого ж ті люди йдуть за ними, як вівці?

— Бо мають адвокатський вигляд: добре вбрані, мудро мовляють...

— Може, ще й землю на Місяці продають?

— Що ти таке верзеш, як вар'ят! Яка земля? Який місяць? — гнівався Матіяш, ніби не він прибіг просити допомоги, а Юрась.

... На ранок Маґдебурко з Рідлєром, убрані в нові сердаки і полотняні гачі[62], стояли під амбасадою, добре знаючи, що відкриється вона за годину. Кароль вдавав батька, який весь час повчає сина, вуркаючи щось нерозбірливе. Юрась перевтілився в такого простака, що мовчки, схиливши голову, чує себе винним. Матіяш з аґентами причаїлися за рогом, щоб простежити, в якому керунку ошуканці поведуть «селюків» до нотаря.

Двоє панів, вбраних в дорогу одіж, зупинилися біля нишпорок.

— Поглянь-но, ті дзяди й не знають, що спершу слід зайти до нотаря! Хто ж їх прийме в амбасаді? — промовив один, кремезний, навіть не повівши оком на Юрася й Кароля.

— То вчини благе діло, — озвався інший, вищий від нього на зріст і тоншої постави, — розтлумач їм!

— Шкода часу!

Який дідько випхав Матіяша із засідки? Запах свіжозвареної кави із сусідньої цукерні?

Поважні пани зірвалися з місця, як налякані коні. Маґдебурко гнав за ними молодим хортом, відчуваючи за спиною підтримку кількох аґентів. Навперейми вибіг якийсь череватий чоловічок з валізкою, різко розвернувся і покотився колобком за утікачами.

«Що за мана? Чи не Вольф?» — блиснуло в голові Юрася.

Він з усієї сили штовхнув череваня в плечі, той від прискорення заточився і влучив головою в спину кремезного, кремезний впав невдало — через нього перечепився високий. Аґенти оточили утікачів...

... — Ну, які новини привезли про знаменитого лектора Вольфа? — спитався Кароль у своїх учнів.

— Маємо всі його прикмети, — похвалився Юлько. — Це чоловік років п'ятдесяти, невисокий, череватий, волосся темне, прикриває лисину...