Розділ «Частина 2»

І програв усе за однісіньку ніч...

Стасьо був багатшим за Циганєвича — Оскар віддав йому сто тисяч франків, бо ж їхні ґешефти тривали роки.

— Ти не скажеш мені, чим думаєш зайнятися? — спитав Гробовецький.

— Скажу — ти мені колись порадив стати шлюбним ошуканцем! — напівжартома промовив Стасьо. — Я вже доволі стиглий овоч...

— Ти здурів! Адже маєш гроші!

— Хіба лишень в цьому річ?! Головне — не ховатимуся.

За місяць в денниках репортери написали про шлюб Станіслава Крузенштарна, заможного молодика з дому Габсбургів, і Марґрет Тетчер, небідної дівчини, дотичної до віндзорського родоводу. Молодята збиралися подорожувати Єгиптом.

Збишек про це не знав. Його затримали у Відні за спробу продати цінні папери, що так загадково зникли з «Левіафана». Атлет мав фальшиві документи на ім'я Ежена Бомарше, урядника неіснуючої установи “Гроші і час», тому його, як поштову бандерольку, адресували французькій Феміді. Покарання він відбував у тюрмі міста Лімож: вона прославилася тим, що затятий вломник Поль Ґреґуар таємно виготовив ключі від камер, і в'язні ночами влаштовували гулянки. Циганєвич мав змогу продемонструвати свої силові прийоми.

15.

 рась Маґдебурко для своєї школи нишпорок винайняв помешкання з трьома покоями на вулиці Святої Софії число 10. Допоміг йому в цьому Кароль Рідлєр, онімечений поляк, що намацав дедуктивні методи задовго до Шерльока Гольмса. А ще Кароль розвинув у собі таку пильність, що найменший дріб'язок слугував йому основною прикметою.

Він ще був зовсім молодим, коли уперше розшукував убивцю, який зав'язав голову жертви хусткою, а шию перетиснув кавалком дроту. Кароль помітив, що на хустці між сорок сьомою і сорок восьмою нитками ткацька машина зробила невеликий ґандж. Рідлєр обійшов усі фабрики, знайшов ту машину і виявив: такими хустками в роздріб торгували лиш дві крамниці. Дванадцять покупців змушені були відчинити двері помешкань для обшуку. В одного й знайшли кусень дроту.

Той же Кароль уперше в світі вистежив вломника не за відбитками пальців, а за відбитком долоні. Вломник мав звичку вдавати із себе пишного аристократа, тому завжди ходив у рукавичках. А рукавички, знаєте, не повністю покривають долоню — лишається щілина, як би ви туго не защіпали ґудзичка. От хитрий Рідлєр і упіймав золоту рибку на гачок!

Хоч цей заклад і називався «школою», та в ньому ніхто не читав лекцій і не примушував писати реферати. Учнів було аж двоє: Юлько Жалінський та Фелікс Пахолко, найбільші збитошники в гімназії, що так і не стали матуристами[60]. Втім, матуристи зневажили б такою наукою, яку пропонував Маґдебурко.

Кожний ранок починався з обговорення кримінальних новин, вичитаних з денників. От сільський багатир приїхав до Львова придбати реманент і на базарі випадково підслухав розмову двох пристойних панів. Один збирався їхати до Америки, а товариш його відмовляв, бо Америка вже не та «країна щастя». Зате можна полетіти на Місяць, де львівське астрономічне товариство закупило сотні моргів поля і видобуває там срібло-злото. Зацікавлений ґазда втрутився в балачку. За півгодини він уже підписував угоду в нотаря: відкупив у новознайомого пана за тисячу долярів десять моргів землі на Місяці. Приливали справу в шинку аж до ночі, доки на небо не вийшов молодик...

— Я б перевдягнувся по-сільському і ходив би по базару, прислухаючись до розмов, — сказав Юлько.

— Гадаєш, вони такі необережні? Якщо в деннику написали — значить поліція має скаргу від того вуйка, — зауважив Кароль. — А що робив би ти?

— Розпитав би в ошуканого, де контора нотаря, — відповів Фелікс.

І вони вчотирьох виробляли плана, як упіймати «пристойних панів» на гарячому.

В той час містечками Галичини мандрував такий собі Маріян Шредер, що називав себе професором, і виголошував реферати на різні наукові теми, хоч розумівся на них, як вовк на астрономії. У Калуші взяв футро в кредит, в Коломиї — позичку в пароха, в Снятині — долярового «рубана»[61], щоб залагодити справу в суді. І як крізь землю провалився!

Юрась з Каролем спорядили своїх учнів до покривджених провінціалів, щоб майбутні нишпорки звикали до самостійности, а самі почали переглядати свої папери й обговорювати прикметну поведінку відомих шахраїв.