Розділ «Частина 2»

 оргівля фальшивими перлами вимагала поворотності, тому Оскар Гробовецький, він же Оскар Гарбо, переїхав до Парижа разом із Беатою та індусом, полишивши острів на обслугу. Невибагливого в побуті Тираая-оскара облаштували в невеликому переділі при крамниці, де він спав на підлозі або сидів у позі лотоса перед лавкою на низьких ніжках, виготовляючи «перлини». Пополудні їх забирала нова Беатина служниця, яка допомагала своїй пані впорядковувати намистини.

Тепер у крамниці порядкували Стасьо зі Збишеком, не маючи довір'я до жодних кобіт.

Циганєвичу все менше подобалася ця комерція, бо відчував, як втрачає свою фізичну форму, і він почав пропадати спочатку на день-два, а потім і тижнями не з'являвся ні у винайнятому помешканні, ні серед «перлин». Оскар занепокоївся: такий непевний помічник може втрапити в руки жандармів, бо ж, ймовірно, почав шукати пригод на свою голову.

Так воно й сталося. Знудьгованому Збишеку трапився крутій, що служив на кораблі «Левіафан» кельнером, і зник з того корабля, лиш він пришвартувався в Марселі. «Левіафан» перевозив пошту з Америки до Європи. Серед пакунків був один — найцінніший; він пропав, як камінь у воді. Спитаєте, що тім пакунку було? Цінні папери... на сімсот тисяч долярів!

Звісно, таким «крамом» торгують лиш на біржах. Хто ж мудрий ризикне заявити себе власником і виставити на торги? От кельнер і шукав когось надійного в справах, але наївного, як провінційний панотець. Збишек — здоровань з плечима, на яких можуть всістися кілька танечниць, — і виглядав на такого. Але кельнер зволікав з пропозицією... Він видавав себе за багатія, що збирається заснувати атлетичний клуб, в якому кожен миршавий хлопчисько може розвинути мускулатуру, навчиться не підставляти щоки, а уникати ударів, і при бажанні зробить кар'єру силача-циркача. Захоплений цією ідеєю, Циганєвич шукав приміщення під гімнастичну залю, в якій уявляв себе повним господарем і повелителем, адже його новий приятель Ніколя Перголєзе (навіть не сумнівайтеся — це ім'я прибране!) твердо пообіцяв не втручатися.

В цей час Стасьові трапилася на очі газетна оповістка, яка обіцяла йому ще кращі перспективи, ніж кельнер-багатій Збишекові. Річ у тім, що молода білявка двадцяти трьох літ, гарна, як образок, шукала собі мужа, маючи чотириста тисяч фунтів штерлінгів віна. Її дядько, занглійщений німець, залишив спадок з умовою, що вона, англійка, вийде за статечного чоловіка з народу йому рідного, себто за німця. Станіслав Крузенштарн — «онук» дебреценського бургомістра, «німця» за походженням. А це давало певні переваги серед претендентів на білявку. На додачу, Стасьо й справді був красень, а от що біляві англійки схожі на образки, то в цьому може бути лиш половина правди: скільки чоловіків вигукували з несподіванки: «Матір Божа!» І то не був вигук захоплення...

Оскар помітив нехіть, з якою Стасьо подавав разки намиста.

— Бачу, ти невдоволений. Завтра прийде жінка, що допомагає Беаті, а ти відпочинь, розважся. І скажи Збишеку — я з ним розрахуюся гонорово.

— Оскаре, не по мені стриміти в цій крамниці...

— Ти за це маєш непоганий заробіток!

— Не в тому річ. Тут мені набридло!

— Ти ж так мріяв про Париж!

— Мріяв! І що мені зараз з того Парижа? Я нишкну в чотирьох стінах!

— Слід посидіти трохи тихо — ви ж зі Збишеком ледве не втрапили до цюпи! Проте, якщо не хочеш мати справу зі мною, йди до Турбійона. Той тобі підкине цілий міх небезпек!

Оскар образився. Цей хлопчисько навіть не розуміє щастя від спокійного життя! Чого йому бракує? Жінки? Так хай не церемониться, а йде з квітами за лаштунки будь-якої кабарети!

Стасьо вперше приховав від Гробовецького свої наміри пошлюбити офіційно англійку з таким добрим посагом. Він уже все обміркував: замовить у творця паризької моди Жоржа Поаре новий одяг а la граф Сегюр — цей вельможа тільки-но побрався із знаменитою акторкою Сесіль Сорель; винайме на кілька тижнів палацик на Єлисейських Полях, щоб відчути себе безтурботним аристократом; надішле дівчині світлину, схожу на епізод із кінофільму: він стоятиме на кружґанку у світлому вбранні і дивитиметься туди, звідки виникне світлий образ омріяної нареченої. Він не знав, що робитиме далі, якщо шлюб удасться: житиме своєю новою біографією, не вдаючись до авантурних справ, чи висмокче гроші з рахунку дружини і майне подорожувати.

Гробовецький шкодував, що ось-ось вихованець і приятель вийде з-під його впливу. А як вони зріднилися від часу першої втечі зі Львова, мандрівки з тибетськими монахами, вдалої оборудки «батька й сина Степлерів», невдачі із заснуванням сальону краси на Вірменській...

Стасьові також було ніяково розривати стосунки з Оскаром, який, окрім «перлового» бізнесу, нічим уже не хотів займатися, приручений Беатою. Він став геть сивий, ніби зменшився на зріст; в очах — щось полохливе, у вчинках — повна покора дружині. Беата ж не втрачала ні округлих форм, ні дещо окультурених манер перекупки з Краківського ринку.

Прощання Стасьо призначив Збишеку і Гробовецькому в кабареті «Скринька Фурсі», де власник сам складав і виконував жартівливі співанки. За шампанським вони обговорили свої фінансові справи. Циганєвич отримав десять тисяч франків і зразу ж погнав до картярів, хоча приятелі умовляли його не поспішати: Оскар пропонував непогані відсотки, якщо частка коштів лишиться у нього на рік-два.

— Я виграю більше! — вигукнув Збишек на прощання.