Розділ «Частина 1»

Довелося Юрасеві вертати на Личаківську.

Пані Гробовецька саме виходила з фіякра, як вибігла служниця, щоб взяти валізи.

— Перепрошую...

Перед ними, як з-під землі, вигулькнув Маґдебурко.

Пані й справді виявилася гарячо купана, бо на всі його питання сичала у відповідь і ладна була зірватися на крик. Її чоловік — особа чесна й пристойна — поїхав у своїх справах до Відня зустрітися із винахідником іхтіоментолю, ліку проти ревматизму і невроболі, щоб укласти угоду. Чи взяв із собою хлопчиська? А навіщо йому клопоти? Хай той навісний Кендзьорівський сам пильнує свого годованця, що, певно, добре його обібрав перед втечею!

Маґдебурко поїхав на двірець і таки знайшов торгівця, у якого Гробовецький придбав кілька дрібничок.

— Та він, прошу пана, був з такою слічною[20] бльондинкою!

— Не з юнаком? — здивувався Юрась.

— Я, пане, не такий темний, щоб не бачити ріжниці між бльондинкою і бльондином!

От тобі й маєш! В кримінальних романах про Пінкертона Маґдебуркові траплялися епізоди з перевдяганнями і в жебрацьке лахміття, і в світські шати, але він це сприймав за гру авторської уяви, щоб урізноманітнити нишпорські історії. Невже й Гробовецький — прихильник Пінкертона? А може, Ґеньо Муркоцький?

Ця справа виявилася значно заплутанішою, ніж перше вважав Юрась Маґдебурко.

9.

  потязі, зачинивши за собою двері переділу, Гробовецький статечно повісив маринарку на вішака, а капелюха поклав на поличку. Ґеньо ж полегшенням визувся із жіночих черевиків на обцасах. Хоча вони йому й не намуляли (нога дружини Гробовецького не дорівнювала ніжці Дюймовочки), та з незвички боліли п'яти.

— Не поспішай! — застеріг Гробовецький. — До самого Дебрецена будеш вдавати панну!

— Хіба ми не до Будапешта їдемо? — здивувався Ґеньо.

— Ні, ми вийдемо раніш, зачекаємо на мою Беату. Та й маю справу до Шимона Едельмана — там у нього бізнес. Кличе мене до спілки.

Ґеньо змовчав. Він вже втямив, що ніколи не слід допитуватися — прийде час, коли його приватний вчитель пригодницького життя сам все скаже.

— Ось, це саме для тебе, але в пізніші часи, — промовив Гробовецький, позираючи поверх газети. — Якийсь італієць тридцять дев'ять разів заручувався із дівчатами — і втікав з коштовностями чи грошима.

— І все ж попався! — зауважив Ґеньо. — Я волів би вислизати...

— На те не сподівайся, — вдався до повчань Оскар. — Головно, попавшись на дрібничці, приховати значне. От банкір Вахлєр необережно повівся із фальшивими акціями «Страховіце», які йому підсунув Корнгольд, та ніхто й ніколи не дошукається того прибутку за акції, бо він вже в банку З'єдинених Держав[21], де племінник Вахлєра у бізнесовій спілці з Фордом. — І Вахлєра відпустять?