— Не зразу, але за ґратами більше року не просидить. І пєньонзи[22] його нікуди не подінуться!
Ґеньо замислився.
— Знаєш, синку, — впав у довірливий тон Гробовецький, — є сотня способів заробляти гроші, нікому не заподіюючи зла. От моя знайома Атена — фризієрка з Короткої. Коли до неї заходить пані з довгим волоссям, щоб придбати собі жменю заколок, Атена сплескує руками і починає переконувати, що усі моднярки давно зістригли коси, бо вони не пасують до нових суконь. Пані губиться під її тиском і сідає стригтися. Атена швидко працює ножицями, рівненько сладаючи пасмо до пасма. Коли ж клієнтка зазирає до люстерка, щоб побачити себе з новою зачіскою, фризієрка починає шкодувати: «Звісно, вам і так пасує, та з довгим волоссям таки було ліпше... На баль чи до опери...» Пані мало не плаче! Та то треба знати Атену! Вона тут же пропонує сплести косу із обчикриженого волосся, щоб мати її на урочисті випадки! Пані купила б шпильок на півкорони, а лишає у фризієрки сто двадцять корон! Хіба не мудра голова?
Ґеньо посміхнувся, уявивши, як змінювався настрій у тієї ошуканої пані, що мала необережність зайти в сальон на Короткій. А Гробовецький далі читав газету, мугикаючи собі під ніс.
— Поліціянтів теж дурять! — вигукнув він із задоволенням в голосі. — Один професор продав паризькій жандармерії апарат, який нібито може висмоктати з одягу підозрюваного найменші порошинки, щоб потім їх порівняти з порошинками на місці злочину. Він переконав жандармів, що на підставі цього можна пізнати місце перебування злочинця та підтвердити инші гіпотези. І ті до-о-о-бре заплатили! Але апарат працював лиш в руках винахідника, а жоден із жандармів не зміг його увімкнути!
— Хочу в Париж...— мрійливо промовив Ґеньо.
— Встигнеш — ти молодий! От мені вже не хочеться нікуди, лишень би осісти з Беатою в якомусь маленькому містечку.
Гробовецький замовив вечерю в переділ. Кельнер, що прийшов з тацею, не без зацікавлення позирав на молоду блондинку із золотавим пушком над верхньою губою, що так і не зняла капелюшка з вуалеткою, ніби збиралася виходити на найближчій станції. Ґеньо примружив очі і засоромлено напівпосміхнувся кутиками губів. Йому подобалося вдавати панну, яка мандрує з поважним чоловіком (коханцем? батьком?), почуваючись трохи невпевнено від уваги незнайомців.
10.
имон Едельман колись мешкав у Львові і приятелював з Гробовецьким на стовідсотково ділових засадах напівлегального виготовлення ліків. Це мін першим винайшов іхтіоментоль, змішавши з риб'ячим товщем[23] ментолові краплі, а Гробовецький радив їх кожному, хто лиш поскаржиться на біль в суглобах або в спині. Можливо, це смердюче мастидло й допомагало скалічілим бабцям, а молоді пані лиш носиками бридливо поводили, коли Оскар діставав з полички лікувальну тягучу рідину в прозорій плящині і розповідав, що ліки постачають із самого Відня від самої цісарської аптеки!
Згодом Шимон виїхав у Дрогобич, щоб започаткувати там підприємство, яке б принесло йому і прибутки, і світову славу. Він все спродав, навіть срібні підсвічники, аби оплатити приїзд американського винахідника. Той обіцяв йому допомогу в проектуванні агрегату, який виготовлятиме молоко з ... нафти! Американець переконав Шимона, що звичайне молоко має вісімдесят відсотків води (львівське — дев'яносто!), а в нафті стільки ж відсотків товщу. Якщо ж усунути специфічний запах та надмірний товщ і при цьому додати мінеральних складників, цукру, инших присмак, то це молоко монополізує увесь ринок.
Засліплений такою перспективою, гачкуватий ніс Едельмана втратив нюх — і він виклав американцеві гроші за привезені частини агрегату. Всі гроші, навіть банківську позику! Ви здогадуєтеся, що трапилося опісля? Американець розтанув, як привид під ранок, а Шимону довелося на шварц[24] чкурнути до Дебрецена: слід було пересидіти якийсь час в Галактіона Стосестерського, тобто в Гала Стосіста, мадярського підпільного алхіміка, що був родом з-під Самбора.
Пересидіти — умовно кажучи. Шимон з дитинства не мав посидючості, тому кинувся гарячковито в иншу авантуру: винайти замінник кокаїну, щоб він коштував дешевше, а діяв м'якше.
Отож поки наші мандрівці спокійно перемовлялися у потязі, Шимон і Гала не вилазили із комірчини, в якій змішували невідь як добутий кокаїн з перетертим маком і дрібно змеленою кавою. Сіро-брунатна маса приємно пахла, але на вигляд — як курячий послід. Гала на те не зважав: принюхувався, брав на язик, плямкав.
— Назвемо едельстокаїн, — запропонував Шимон.
— Ні, — не погодився Галактіон, — краще галашикаїн: це схоже на фелешиге[25].
— І що це нам дасть? — здивувався Едельман.
— Оферма реґіментова![26] — вигукнув Стосестерський. — Якщо в жандармерії й пронюхають про галашикаїн, так ми скажемо, що їхній аґент щось недочув!
— Гадаєш, там глухі тетерваки на службі?
Гала не відповів. Він уже й нанюхався, й нализався суміші, від чого зразу подобрішав: обійняв Шимона, приклав голову до засмальцьованої на грудях сорочки і заплющив очі. В цей час у двері комірчини загрюкала кулачком Галактіонова фелешиге Агота:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького [Книга 1]» автора Думанська О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1“ на сторінці 11. Приємного читання.