Розділ «Частина 1»

Камениця мала монументальний вигляд і два входи — парадний та бічний. Служниця панни Крузенштарн провела тимчасових винаймачів у ліве крило будівлі і пояснила, що в їхньому розпорядженні дві кімнати, а при потребі — і кабінет покійного пана, в якому є все для ділового листування. Певно, елегантсько вбраний Гробовецький справляв вражіння солідного підприємця.

— Шимоне, є нагальна справа: оцього хлопчиська слід вбрати...

Едельман вирячив очі, коли Ґеньо зняв капелюшка з вуалеткою.

— Та не лякайся — я не належу до деґенератів! Це мій помічник! Не було иншого способу утекти від поліціянтів. Беата сама вибирала йому вбрання.

Ґеньо тим часом вивільнив своє юнацьке тіло з-під дорогих лахів і стояв перед ним в самій спідній білизні. В ньому вже проглядався майбутній атлет — наслідок шведської руханки під наглядом Максиміліяна Морґена і самостійних щоденних вправ з підручними атрибутами: широкі плечі, тонкий стан, пружні стегна. Оскар обійняв його за шию:

— Якби стара панна тебе побачила, то не спала б ночами від пожадання!

Ґеньо зашарівся. А Шимон примружив око, оглядаючи юного Аполона, щоб не помилитися в крамниці чоловічого одягу.

За години дві троє пристойних громадян зайшли в єдину на все місто дорогу ресторацію. Вони сіли за крайній столик під вікном і замовили вишукану вечерю з токайським вином.

Шимону не терпілося розповісти Оскарові про сполуку кокаїну, кави і тертого маку, яка в майбутньому принесе великі прибутки, але той так уважно і ретельно розрізав на кавалочки смаженину, ніби посилав знак: ділові розмови лише по вечері. І без свідка. Тоді Едельман став розважати своїх приятелів різними історійками, бо з нервів (погодиться чи ні Оскар дати гроші?) не міг нічого ковтнути, окрім вина.

— Читав у газеті: кревнячка цісаря Наполеона Третього Матильда...

Ґеньо різко поглянув у очі новому знайомцю: на що він натякає?

— ... покинула чоловіка — князя Дімітрова, переїхала у свій замок на півдні Франції і завела там сальон. Але чоловіків — ні-ні! Всіх відтручувала! Її расовий хорт вилежувався на дорогих килимах і висиджувався у фотелях — йому вона дозволяла все. Аж одного разу на вечірці хорт підбіг до неї й лащиться, а вона як вигукне: «Геть, влізливе псисько! Всю ніч скакав на ліжко — спати не давав!» За хвилю до сальону увійшов граф Нюкерк. Хорт кинувся до нього. І що ж усі почули? «Геть, влізливе псисько! Всю ніч скакав на ліжко — спати не давав!» Матильда зімліла...

Гробовецький аж виделку кинув — так зайшовся сміхом. Шимон і сам хихотів, замруживши очі. Ґеньо лиш посміхнувся, бо заспівчував тій жінці на ім'я Матильда.

... Коли Ґеньо заснув, зморений вражіннями і келихом токайського, що його ласкаво дозволив випити Гробовецький, Шимон нарешті гарячкувато оповів Оскарові про свій винахід.

— У тебе аптека...

— Вважай, що її нема. Мені не пощастило з омолоджувальною суспензією.

Едельман зітхнув: грошей йому не бачити.

— Чого ти зразу занепав? — спитався Гробовецький. — Аптеки нема, та колеги лишилися. Треба обміркувати...

Шимон витяг з кишені пузату плящину з широким горлечком і простяг Оскарові. Той нюхнув.

— Кава... Це добре! Можна радити як ліки при анемії, депресії...