Розділ «Частина 1»

— Принесли телеграму, відчиніть!

Гала підскочив, як коник-стрибунець, якому вже встигли відірвати одну ніжку, і звалився на крісло, безтямно посміхаючись в стелю. Едельман боязко підійшов до дверей:

— Пані, у нас тут шкідливі випари — не заходьте. Прочитайте самі, що там написано, прошу вас.

— О шостій вечора на вокзалі буде Оскар. Просить зустріти.

Нарешті! Шимон вже два тижні, як зголосився колишньому спільникові з пропозицією докласти грошей до лабораторних досліджень, аби кінцевий продукт збувати через його аптеку. Значить, погодився! Несамовитий винахідник тішився, бо маку й кави можна було дістати навіть у борг, але який ідіот позичить для роботи кілька грамів кокаїну?

— Гала, Гала! Зі Львова приїхали гроші! Замовляй вечерю її корчмі — Оскара слід добре пригостити!

— Айн момент! Цвай мінутен! Ахтунг![27]

Галактіон здригнувся усім тілом, глибоко вдихнув, став у позицію струнко, підняв ліву ногу, як до парадного маршування. Крок, другий — і двері з комірки з тріском вивалилися в передпокій. Агота вибігла з кухні. Вона звела свої густі брови в одну лінію і похмуро прохрипіла:

— О майн ґот![28]

— Міт герцліхе ґрус![29] — гукнув до неї Галактіон, з чого Шимон зрозумів, що їхній замінник кокаїну матиме неабиякий попит.

Зустрічати Оскара він пішов сам — без веселого Галактіона, який кружляв навколо своєї Аготи, мовби павіан в шлюбному танці. Вереск фелешиге не стихав, але на нього зреагували лише горобці, що перелетіли в сусідній сад.

11.

  авіть не куштуй палінки[30], — ще в потязі попереджав Ґеня Гробовецький. — То таке підле пійло: голова буде ясною, а ноги не йтимуть. Нічого міцнішого за пиво — і то не більше кухля. Нема чого себе затроювати!

Ґеньо хитнув головою — годився на все, лишень би Оскар тримав його біля себе.

На чистенькому пероні з якимось іграшковим двірцем стояв Шимон. Свіжа сорочка, напрасовані штани та напуцовані мешти мали потвердити приїжджим, що ведеться йому неабияк добре. Він потиснув руку Гробовецькому і без тіні здивування поцілував мереживну рукавичку його супутниці, хоч зразу примітив: не Беата! Та хіба між чоловіками не існує їхньої кавалерської солідарності?!

— Оскаре, не гнівайся, але замешкаєш у камениці колишнього бургомістра Крузенштарна, не в готелі. Так безпечніше: ніхто не вимагатиме документів, бо не поткнеться до його доньки — старої панни. Вона зараз на кальварських водах.

— А де сам господар?

— На цвинтарі...

— Хто ж нас прийме?

— Служниця.