Розділ «Частина п’ята Два сонця»

— Ви хто? — гаркнув Чміль, розуміючи, що йому не дав доспати якийсь божевільний. Тільки як дізнався закритий номер телефону?

— Пробачте, пане генерале, що не представився. Майор Скуба. Комендант міста Краснодон. Дзвоню вам з Урало-Кавказа.

— Я тобі сраку надеру за такі жарти, — осатанів Чміль. — Знайду з-під землі й погони здеру. Який Урало-Кавказ? Ти що мелеш? Ти б ще сказав, що із Занзібара дзвониш.

Людина на тому кінці дроту не на жарт злякалася.

— Пане генерале, вислухайте мене уважно. Прощу вас. Урало-Кавказ — селище поблизу Краснодона. Ми на ставку рибалимо.

— Ну і як клює?

— Три окуні, дві красноперки, — відрапортував невідомий майор Скуба.

— Ви тверезі?

— Ображаєте, пане генерал. Тільки увечері, після рибалки.

— Що вам примарилось? — вже спокійніше спитав Чміль.

— Два сонця. Одне нормальне, сонячне. А друге — чорне. Обидва піднімаються вгору. Може, астероїд якийсь?

— Зараз прилечу, розберуся, астрономе, — невдоволено сказав Чміль, розуміючи, що день зіпсований. Він пригадав розповідь Гайдука після повернення із Сталінграда.

…Через тридцять хвилин бойовий гелікоптер «Ірокез-АСН-207», низько стелячись над степом, розхитавши очерет, сів на березі ставка, неподалік від намету, де Чміля чекали троє рибалок; в наметі залишилася юна представниця племені степових амазонок, невиспана, але задоволена нічною рибалкою.

Чміль, не слухаючи рапорту майора Скуби — дужого телепня, який за масою тіла й зростом удвічі перевищував габарити генерал-губернатора, обернувся на схід; там, над українсько-російським кордоном, що проходив по зарослих кущами вибалках, піднімалося два сонця.

Одне, що червоною ранковою зорею пройшлося по степу, ставку, хирлявих вербах та невеличких пригірках, хоча ще не розгорнуло вповні свою енергію світла і тепла; і друге, що обіймало праву частину панорами і повільно здіймалося над Каменськ-Шахтинськом — чорне, важке, як чавунне ядро, оточене темним ореолом, із хвостом, що тягнувся з землі, немовби тримаючи це чорне тіло на прив’язі.

Чміль, відчуваючи, що в нього трусяться руки, наче від холоду, що йшов від ранкової води, почав набирати таємний номер урядового зв’язку. Нарешті йому відповіли, й він, поспішаючи, наче боявся, що зв’язок урветься, доповів, хто він. Почув у слуховому апараті, прикріпленому до вуха, сонний голос Гайдука.

— Ігорю Петровичу, Чміль. Боюсь, що почалося. Чорне скупчення у вигляді кулі. Висота — десять кілометрів, діаметр — три-п’ять кілометрів. Рухається в напрямку Краснодона. Думаю, що далі піде на Запоріжжя, Херсон. Що робити? Є дві старенькі «черепахи», бронетехніка теж застаріла. Просимо допомогу. Добре. Чекаємо. Розвідку проведемо. Негайно доповім.

Подивившись на сторопілого майора Скубу та його колег по рибалці, спитав:

— У вас транспорт є?

— Джип. У балці стоїть.