Розділ «Частина четверта Сарана»

— Ви склали карту полів України-Руси для проведення операції?

— Так, — збрехав Дюкло.

— Треба приректи їх на голод, знищити весь урожай, — наказав шейх.

— Ми зараз накопичуємо потрібну біомасу в спеціальних контейнерах. До середини червня все буде готове.

— Ідіть, — гидливо кивнув Омар, до якого долинув кислий запах перетравленого в шлунку вина, і наказав покликати Нурдина Асанбая.

Той, мерзлякувато кутаючись у теплий темно-синій халат, покірливо сів навпроти шейха, радіючи, що сонце зігріє йому спину.

Омар уважно придивився до богослова.

— Чи добре себе почуваєте?

— Дякую Аллахові.

— Маю одну ідею і хочу обговорити з вами.

— Слухаю уважно.

— Що ви сказали б, якби ми зібрали у липні в Бухарі Ісламську асамблею молодих сунітів і шиїтів — як важливий крок до об’єднання.

Асанбай задумався на мить, хоча знав, що Омар не терпить заперечень: все, що суперечило його думці, викликало в нього шалену лють. Тому Асанбай відповів обережно:

— Ідея дуже добра. Але чи не замало часу для її реалізації? Мені здається, що Асамблею треба дуже добре підготувати: визначити головну тему так, щоб не викликати одразу конфронтації і непотрібних чвар.

— А яку тему запропонували б ви?

Не вагаючись, Асанбай сказав:

— Совість. Аллах дав людині совість, як стража над нею. А над совістю поставив ще одного стража: страх Божий. Від того, чи є ці стражі у людини, чи немає, витікають усі її вчинки. Ця тема однаково близька шиїтам і сунітам. Так вчив Саїд Кутб.

Шейх роздумливо мовив:

— Що ж, думаю, що це правильний напрямок думок. Можна сформулювати так: ісламський ідеал та роль совісті… Тільки є ще одне питання.

Асанбай подивився на шейха запитально.