Розділ «Частина третя 1984–2084»

Нарешті і до Києва підтяглася весна. Вже вночі у середу 1 березня хвиля тепла огорнула місто, а яскраве сонце почало дзвінко вигравати на золотих банях соборів, засліплюючи птахів, які ще не прокинулися від сірих снів зими, а скляні грані хмарочосів спалахували, наче дзеркала, від чого над містом стояло сяєво, додаючи прозорості небу і невагомості хмаринкам.

Деякі старі сентиментальні люди, спостерігаючи де диво — місто, наче втративши стару потріскану цегляну вагу, засміченість дворів і розбитість доріг, піднялося над пагорбами і Дніпром, немовби перетворилося на легку весняну хмару — плакали, ніяк не можучи повірити, що Велика Темрява скінчилася, стала минулим, тобто припинила існувати.

Але молодих, а тому жорстоких і веселих, не схильних до сліз людей ніякі метафізичні перетворення світу не цікавили, бо весна адреналіном заповнила їхні артерії, а потужні двигуни їхніх автомобілів, здавалося, працювали на сонячному сяєві.

Один із них, Оксан Нерубай, повертався до Києва з Житомира, де в останні два дні лютого брав участь у міжнародній конференції «Джордж Орвел: 1984–2084. Чи справдилися пророцтва великого письменника?». Конференцію проводили в Житомирському національному гуманітарному університеті імені Валерія Шевчука, і Нерубай виголосив основну доповідь, в якій доводив, що, на щастя, сто років розвитку людства переконливо довели, що після падіння глобальної системи сталінізму, червоного, чорного і коричневого терору похмурі передбачення Орвела щодо «Старшого Брата» і злочинів «Внутрішньої Партії» не збулися: ніхто так і не спромігся переписати людську історію, бо правду було надійно збережено в потужних мережах інтернету; диктатура в її найжорстокіших формах, описаних у романі «1984», відійшла в минуле; рівень життя багатомільйонних мас трудівників незрівнянно поліпшився (було наведено чимало статистичних даних), а рівень свободи людей суттєво, на кілька порядків, зріс. Замість кривавих диктатур і саморуйнівних ліберальних анархій минулого у світі виник новий тип держави — «регульована солідаристська постдемократія», прикладом якої може бути Україна-Русь, де панують суспільний мир і міжнаціональна злагода, де немає олігархів і фінансових спекулянтів, де відсутні ворогуючі партії, де зусиллями держави проводиться планове оновлення промисловості, модернізація інфраструктури і сільського господарства і де середній клас виріс до не бачених раніше шістдесяти відсотків від населення країни зі стабільно зростаючим добробутом.

Зал, в якому був присутній військовий комісар Житомира, уважно вислухав промову Нерубая і ввічливо поаплодував.

Учасники конференції знали, ким насправді був Оксан Нерубай, хоч у програмі він скромно значився як професор політології Києво-Могилянської академії. Тому під час обговорення доповіді учасники висловлювалися обережно, більше налягаючи на помилкові прогнози Орвела й архаїчні описи життя диктаторської країни, в якій — повний абсурд з теперішнього погляду! — був заборонений вільний секс, хоча сьогодні лише в Житомирі вдень і вночі працює 27 «вагончиків щастя» під вивіскою «Хеша» і взагалі — спостерігається бурхливе зростання народжуваності, справжній бебі-бум. Чи це не доказ помилковості прогнозів Орвела? Те саме казали гості з Китаю, Туреччини, Польщі, Кавказького і Албанського еміратів. Все так би й завершилося — в стилі поблажливого заперечення похмурих фантазій Орвела, який, хоч і непоганий письменник — тут йому не відмовити в майстерності нагнітання атмосфери тривога — майже як у фільмах Хічкока, але виявився нікудишнім футурологом.

Однак тут, порушуючи заздалегідь прокреслений сценарій обговорення, на сцену вийшла представниця Італії, точніше, її центрально-римської частини — молоденьке дівча-підліток у старовинному джинсовому костюмчику, зі світлою косичкою на лівому плечі, яку вона, хвилюючись, сіпала обома руками — і представилася чистою, але трохи застарілою — без англійських домішок — українською мовою: Калина Луцик, Рим, аспірантка центру «Де Дикація» — вивчення демократи і диктатури.

— Про що ви кажете? — обурено спитала вона, вийшовши в самісінький центр сцени, бо трибуна була зависока для неї. — Орвел — найгеніальніший пророк людства з часів Івана Богослова з його «Апокаліпсисом», — проголосила Калина Луцик. — Вся історія людства за останні сто років — від 1984 до 2084-го — свідчить про правоту передбачень Орвела, безпомилковість його пересторог!

Нерубай, сидячи в першому ряду поряд із генералом Симоненковим, комісаром Житомира, зі зростаючою симпатією спостерігав за цим дівчиськом, яке казало правду, яку знали всі, але мовчали. Генерал неспокійно совався у своєму кріслі й навіть спитав пошепки гостя з Центру, обдавши Нерубая запахом застійного перегару — чи не варто перервати промову цієї… згідно із законами надзвичайного стану.

— Боронь Боже, — прошепотів у відповідь високопоставлений професор політології, — нехай говорить. Це наукова дискусія.

— Орвел має великі заслуги перед Україною, — вела далі Калина. — Він один із перших у світі, ще перед Другою світовою війною, сказав, що колосальні події — такі як голод в Україні 1933 року, що забрав мільйони життів, — пройшли поза увагою більшості англійських русофілів. Скажіть мені, — дзвінко спитала Калина, обводячи поглядом зал, — чи вшанувала Україна Орвела? Чи є в цій країні хоч один пам’ятник письменнику чи вулиця його імені?

Зал зааплодував.

— Тепер щодо пророцтв. Орвел передбачав нескінченні війни між Океанією та Євразією. Що бачимо ми? Третю і Четверту світові війни, Великий Вибух і Велику Темряву. Орвел змалював зловісний образ Великого Брата. Що відбувається через сто років? Великий Брат удосконалився, зріс кількісно і зміцнився якісно, він спостерігає за нами на вулицях і площах міст, у приватних квартирах і офісах, породжуючи страх і двоєдумство. Про яку регульовану постдемократію можна казати в атмосфері тотального стеження й контролю думок?

— Правильно! — залунали в залі голоси.

— Це провокація! Припиніть! — гнівно закричала повна випещена блондинка у фіолетовому довгому панбархатному платті — проректор університету, організатор конференції.

— Нехай говорить! Не перебивайте! — вимагав зал.

Генерал Симоненков підвівся й, не попрощавшись із Нерубаєм, вийшов із залу.

— Я могла багато б сказати про мою країну — Італію, де панують мафія, безробіття і Великий Брат. Але обмежуся лише однією цитатою з Орвела.

Вона дістала з нагрудної кишені джинсової куртки зім’ятий аркуш і почала читати:

— «Світ буде повною протилежністю тим дурним гедоністським утопіям, якими тішились колишні реформатори. Світ страху, зради й мук, світ, який, удосконалюючись, ставатиме не менш, а більш безжалісним. Прогрес у нашому світі буде спрямований на зростання страждань. Колишні цивілізації стверджували, що вони засновані на любові й справедливості. Наша ґрунтується на ненависті». Джордж Орвел, «1984». Пізнаєте?