Розділ восьмий  Сміх у тумані

— Тихіше будьте,: — порадив комісар. — Це по-перше. По-друге, Лука Різник не злочинець, як ви змогли довести. Поліція не може його шукати. Також він — не жертва. Бо, погодьтеся, нема підстав вважати його викраденим, вбитим, узагалі постраждалим від насильницьких дій. Як представник закону не бачу жодних підстав для того, аби зникнення Різника потрапило в сферу наших інтересів.

— Тобто хай Лукана спершу покалічать чи, не дай Боже, вб’ють, і тоді ви почнете діяти?

— Грубо, пане Кошовий. Але така правда життя, — розвів руками Віхура. — Ви Самі щойно це сказали. Взагалі, чому обов’язково прогнозувати смерть чи інші неприємності? Ви вперто й Думки не припускаєте, що Різник може повернутися додому. Раптом він уже там. Не хочете переконатися?

З тону поліцейського Клим зрозумів — розмову скінчено.

Виходячи з будівлі департаменту, він так і не знайшов для себе пояснення, яку мету справді переслідував оцим своїм візитом. Та куди йти далі, в які двері стукати, не мав зеленого поняття.

Напередодні Бася, стривожена раптовою появою Найди й новим несподіваним поворотом у розвитку подій, довго не могла заснути. Розмови про благодійний фонд, допомогу нещасним та, головне, її роль у цьому неабияк збудили її. Тож новина, котра волею долі стала логічним продовженням зустрічі, підтвердивши справедливість слів Ліщинського, запалила її ще більше. Бася, в окремі моменти ледь не зриваючись на істерику, вимагала від Клима взяти активну участь у долі зниклого Хлопця. Навіть вжила незвичне для вух Кошового, але віднедавна модне в богемному середовищі слово «карма»: мовляв, Лука Різник відтепер є його кармою, і тепер Клим має виконати своє призначення.

— Лукан — твоє Випробування! — заявила вона.

Кошовий змушений був визнати Басину правоту. Бо, як не крути, встряв у Цю справу, аби отримати З неї зиск, що вдалося в повній мірі. Коли так, треба далі опікуватися тим, за кого взявся відповідати і кого, відверто кажучи, приручив. Тут мова не про Лукана, бо парубійко, здається, так і не усвідомив до кінця, що з ним сталося, могло статися і чого він уникнув. До Клима прив’язалася його мама. Заразом — власний помічник, котрий і раніше був вдячний адвокатові за підтримку, а тепер дивився на нього так віддано, як дивиться цуцик на господаря. Інших порівнянь Кошовий не знайшов, і цей стан справ йому категорично не подобався. Бо робив усе це, аби підкріпити власні амбіції.

Зовсім не претендував на те, аби замінити в чиїхось очах Бога.

Тому діяти змусила не пізня розмова з Басею. Її вдалося заспокоїти дещо радикальним способом, до якого Клим вдавався вкрай рідко, та зараз іншого варіанта не бачив. Видобувши з шафи почату пляшку сливової наливки, запропонував нареченій ковтнути трошки й заспокоїтись. Склав компанію, і Бася справді трохи попустилася. Після другої чарки запевнив, поклавши руку на серце: зробить для пані Уляни все можливе й неможливе. Після того панна Райська умиротворено вклалася в ліжко й незабаром засопіла.

Кошовий же вклався не одразу. Трохи посидів за столом в імпровізованому кабінеті, щільно причинивши двері в спальню, смакуючи наливкою та викуривши половину сигари. Думки роїлися в голові, крутилися довкола зникнення Різника, та зібрати їх докупи й спрямувати в потрібне русло Климові не вдалося. Вирішивши нарешті, що ранок розумніший за вечір, та припустивши можливість повернення хлопця додому ще до ранку, він розчавив кінчик сигари в попільничці, щільніше причинив кватирку, бо мороз ще підсилився, й так само поринув у тривожний сон.

Коли ж, прийшовши ранком у контору, довідався від помічника — Луки нема і матір тіпає, знайшов єдине поки рішення: йти з цим у поліцію.

Візит не дав ніякого результату. Вірніше, дав єдиний: розуміння того, що кримінальна поліція не перейматиметься зникненням такого собі Лукана Різника. Коли нема, на кого розраховувати, доведеться покластися лише на себе. Ситуація для Кошового знайома, так він звик давати собі раду краще.

Вертаючись пішки назад на Шевську, він усю дорогу прикидав варіанти.

Найгірший — спробувати відновити старі зв’язки з кримінальниками. Після історії з убивством Агнелі Радомської Кошовий намагався триматися від цієї публіки чимдалі. Густав Сілезький, якого звільнили з-під варти Климовими зусиллями, на невизначений час забрався зі Львова, аби не мозолити поліції очі. Його посіпаки лишилися тут, і хоч мали всі можливості, аби розшукати Лукана навіть під землею, Кошового зупиняла саме відсутність ватажка. Контролювати того ж Єжи Тиму, свою праву руку, поміркований Густав не зможе. А Клим, знаючи звичаї кримінального світу, мав усі підстави припустити: захопившись, Тима стане погано керованим. Через що сам Кошовий заробить на свою голову додаткових проблем.

Більш прийнятним він вважав звернутися по приватну допомогу до Карла Лінди. Цей схожий на щура поліцейський чиновник керував усією львівською агентурою, маючи таємних агентів всюди, від банків до борделів, від ратуші до злодійських кнайп Замарстинова. На користь цього рішення працювало те, що Клим мав усі підстави вважати Лінду одним із тих поліцейських, хто справді вартий поваги і, що важливіше, з яким за певних обставин можна домовитись. Мінус — Лінда напевне знатиме, що Кошовий уже ходив із цим до Віхури. Отже, погодившись допомагати, ризикує накликати на свою голову гнів начальства. Чого хотілося значно менше, аніж підставляти голову під дуло злодійського револьвера.

Лишався іще найменш певний, зате багато разів перевірений варіант — Йозеф Шацький. Дантист із Кракідалів крутився всюди, знав усе або майже все, що відбувалося у Львові. Відшукати зниклу людину навряд чи міг, бо не мав можливостей ані поліційної, ані злодійської агентури. Проте цінність спілкування з Шацьким була іншою: він міг підказати. Здебільшого навіть ненавмисне, не маючи наміру робити саме так. Але хід його думок, якому до того ж заданий потрібний напрямок, міг у певний момент осяяти Клима, що траплялося вже не раз.

Тому, проходячи повз поштове відділення, він відбив Шацькому телеграму, призначивши зустріч у знайомому вже барі на Оссолінських. Потому з відчуттям бодай якось виконаного обов’язку, підтвердивши цим власну небайдужість, Клим упевнено рушив до контори. Хтозна, раптом будуть якісь новини, Остапові наказано сидіти безвилазно й пантрувати.

Дивина — вгадав.

Щойно переступив поріг, Найда простягнув конверт.