Розділ вісімнадцятий Наречена була в білому

Кошовий потягнув за ручку.

Перше, що побачив, ступивши до передпокою, — її зимове пальто. Мала їх три, але виходила тільки в цьому, новішому, сезонному.

— Басю! — крикнув Кошовий, причиняючи двері за собою. — Басю, ти вдома?

Зробивши ще кілька кроків, побачив широко прочинені двері спальні.

— Басю!

Вона була вдома.

У спальні.

У білій весільній сукні.

Лежала на ліжку горілиць, накрита фатою.

— Басю!!!

Пакунок випав.

Кошовий переступив через квіти.

Не треба було підіймати фату, аби все побачити. Крізь шифон просвічувалося червоне.

— БАСЮ!!!!

Але підняв.

Щоб зазирнути в її широко розплющені мертві очі. Побачити губи, застиглі в передсмертній мольбі.

Широкий червоний шарф, яким хтось незграбно накрив її від горла до погруддя, до плечей.

Червоне й біле.

Климентій Кошовий, успішний адвокат і хвилину тому — щасливий наречений, заскавчав побитим цуциком, повільно опускаючись перед ліжком навколішки.