Розділ сімнадцятий Козеня на мотузці

— Кажете — право? — Клим спохмурнів. — Давайте повернемося до нашої недавньої розмови. Вона ж була отут, забули?

— Нічого я не забув!

— А не схоже! Мені дає право робити з вас приманку, козеня на повідку, по яке повинен прийти голодний тигр, те саме, що й вам — торгувати сенсаціями! Так, пане Навроцький! Ви збираєте падло, длубаєтесь там, куди люди не завжди підпустять близьких і рідних. Ви багатієте, поширюючи горе й страждання, ви живитесь кров’ю, ви наділяєте чеснотами пороки, живитесь розпустою.

— Не ліпіть із себе Ісуса, пане Кошовий!

— Я грішний, бо без гріха лише немовлята. Але, на відміну від вас і подібних до вас, я власну гріховну сутність розумію. Тому намагаюся стримувати, заганяти всередину, не робити нічого лихого й такого, що викличе осуд, без нагальної на те потреби. У критичних ситуаціях, пане Навроцький, допомагає лише гріховне, інакше не вибратися. Ви, навпаки, робите з гріха культ. Ось що дає мені право виманити ваше дітище, Різника, за вашою ж допомогою, але без вашої участі й згоди.

— Він не моє дітище!

— Ви його породили! — гримнув Клим, уже не стримуючи себе. — Так, не ви перший! Проте ви зробили з особи, про яку ніхто не знав, сенсаційного, моторошного Різника. Кортіло створити власного Джека-Патрача, зізнайтеся? Ви ж ладні нажитися навіть на хворому парубкові, якщо з його історії можна видоїти ще хоч трошки!

— Досить, панове!

Усі, включно з Шацьким, повернулися до Віхури. Той вів далі, ніби не промовляв, а відрубував:

— Ви тут не особисті стосунки з’ясовуєте, пане Кошовий. Коли так, коли ми вже всі тут — будемо робити те, для чого прийшли. Пане Навроцький, я можу поділяти думку пана адвоката або не поділяти. Але набагато важливіше для всіх — зупинити вбивцю. Тому вас ніхто не ставив до відома, аби ви не панікували.

— Слухайте, він же міг прийти сюди до мене вночі!

— Не міг. Пан Кошовий, на моє переконання, досить добре зрозумів його натуру. Різник повинен убити вас там і тоді, де ви призначили йому зустріч для шантажу й погроз викриттям. Бачте, так і сталося.

— Поки нічого не сталося!

— Дуже Перепрошую, але — таки сталося, — подав голос Шацький. — Він не прийшов уночі. Вважаю, ця подія варта окремої уваги з вашого боку.

— Чому це ви так вважаєте?

— Бо пан Кошовий довів: розрахунки вірні. Довіртеся йому так, як віримо йому ми з паном комісаром.

Клим бачив: Віхурі дуже кортіло додати щось ущипливе, та він в останній момент утримався й передумав, натомість підступив ближче до Навроцького:

— З вами нічого не станеться. Квартал повен поліції. Нас троє. Побачите небезпеку раніше, ніж ми почуємо, — кричіть.

— Що кричати? Як кричати?

— Голосно. Що завгодно.