Розділ десятий Естер Шацька гнівається

— Як ви вчасно, пане Кошовий! Погляньте, лиш погляньте! Кого ви тут бачите?

Відповідь вона вже приготувала, та Клим ввічливо мовив:

— То є Йозеф Шацький, прошу пані.

— То є шлимазл! — в тон йому вигукнула Естер. — Він своїм прикладом зведе в могилу передчасно не мене, а Шмуля!

— Що не так зі Шмулем? — поцікавився Кошовий.

— Злигався із сином Лапідуса!

Це сказала Рива, менша Шмуля на рік і старша з двох дочок дантиста. Дівчина весь час стояла в дверях сусідньої кімнати, притулившись до одвірка. З кожним роком вона ставала дедалі більше схожою на матір, Хіба зараз не сварилася, а спокійно слухала батьківські гарикання, при цьому розплітаючи та заплітаючи кіску.

— Тобто? — Клим глянув на неї.

— Лапідус-менший та ще кілька таких, як сам, вештаються гуртом, — охоче пояснила Рива. — Мамі це не подобається. А Шмулю набридло сидіти вдома та читати Талмуд. Він уже передумав вчитися на рабина.

Минулого року старший син Шацького несподівано навіть для батьків захопився релігійними студіями, побачивши себе в недалекому майбутньому пастирем, який проповідує духовне слово. Йозеф прийняв це скептично, вважаючи; віра — одне, вона має бути, але молода людина; мала б навернутися пізніше, поки не перепробує радощі світського життя. На що Естер категорично заперечила: нехай би свого часу Іцик обрав такий шлях, не був би він таким коротким. Шацький не заводився з дружиною, дав Шмулеві час, і ось тепер юний вік узяв своє — хлопець категорично переглянув свої погляди на протилежні.

— До чого тут він? — Кошовий кивнув на Йозефа.

Рива знизала плечима, а Естер знову сплеснула руками:

— А хто? Скажіть, прошу пана — хто? Тата чорти носять хтозна-де! Він не каже, куди вибирається під вечір! Вертається глупої ночі, тхне горілкою і щось белькоче про ваші справи, пане Кошовий! Вей, синові є з кого брати приклад.

З надр житла долинув дитячий плач — це озвався Даніель, найменший у родині, п’ятирічний хлопчик, котрий капризував від самого народження. Він став для Риви та її меншої сестри Іди справжнім яблуком розбрату. Естер часто перекладала на доньок обов’язки глядіти Дені, вони ж шукали спосіб, як би зіштовхнути обов’язки одна на одну. Цікаво, що Іді вдавалося перегравати Риву частіше, ніж навпаки. Молодша виявилася хитрішою та спритнішою. Але час показав: від того потерпав лише хлопчик. Інстинктивно відчувши, що не потрібен сестрам, Дені навчися влаштовувати гармидер на рівному місці, тож Естер доводилося братися за сина самій. Це не звільнило дівчат від обов’язків глядіти найменшого. Він лише зробився прикрішим і в свої п’ять був погано керованим.

— Риво, йди допоможи сестрі з братом, — буркнула Естер.

— Я теж збиралася погуляти, — парирувала дівчина.

Пані Шацька похитала головою, приречено махнула рукою.

— Та йдіть уже. Всі від мене йдіть. Набридло вам удома, нудно з батьками, нічого не хочете. Бачите отой Содом у місті, весь отой гармидер, який зовсім не для жидів створений. Хоча жиди доклали до всього того руки та мізки. Йой, та робіть, що собі хочете. Повиростали, бач, Йозефе.

Рива озирнулася в глибину помешкання, звідки далі линув дзвінкий вимогливий голос Дені, потім підійшла до матері, обняла її. Естер машинально погладила доньку по голові, знову тицьнула пальцем на принишклого Шацького:

— Ти все одно мусиш дбати про дітей. Маєш стежити за ними, не лише гоцати Львовом, наче тобі завжди двадцять років.