Чорнявий кельнер, що було відволікся на свої марудні справи, аж скинувся, бідака, почувши дзвінкий Маріччин сміх. Відзначивши його увагу, молода жінка насилу сховала пустотливу посмішку, і Ян спроквола подумав, що, ймовірно, цей чорнявий править сестрі за приємний додаток до капучіно. Наче крихітне тістечко коло горнятка. Ну а чого б і ні, власне…
— А як там ваші з Мартином детективні потуги? — поцікавилась Марічка, не підводячи погляду від частунку.
— О! Це щось! — вдоволено розсміявся Ян, і собі сьорбаючи міцної гарячої кави, — бідака так перейнявся, що я вже боюся за його здоров’я… спершу він вирішив поворожити на цвинтарі, а коли й те не зарадило, надумав влаштувати допит примарі з Королівської вежі! Нормально, як гадаєш?
Марічка стенула плечима.
— Минулого тижня я брала інтерв’ю в директора міської психіатричної клініки — знаєш, вони й досі використовують клітки для буйних божевільних…
— А! — зрадів Ян. — Отже, мені слід порадити Мартинові пригальмувати справу, еге ж? Умови, які чекають на нього, комфортними не назвеш!
Янова сестра сумно посміхнулася.
— І це, звичайно, аргумент. Та, як на мене, нехай краще примар допитує, аніж ото потикається, куди не слід…
— Це ж куди? — здивувався Ян.
Марічка раптом задивилась у вікно.
— Не знаю. Просто мені здається — це погана справа… Здається, і по тому.
— Показились… — виснував Ян, — один ворожить, друга — віщує… Онде навіть Казимир на хресну фею обернувся… Що за життя?!
— Казимир? — зацікавилась Марічка. — Це той такий кудлатий горлопан, з твого радіо?
— Ага. На бал мене запросив, уявляєш? Справжній бал у справжнісінькій опері! Знову десь за смокінгом жебрати…
— О, а хочеш я тобі гарну кравчиню пораджу? — пожвавішала Марічка. — Ти ж у нас зірка — і досі без власного бального вбрання! Давай-давай, зазирни до неї неодмінно! Вона мені отакенну сукню змайструвала! Хто сидів, підскочили! Хто стояв, попадали!
Захоплено торохкочучи, Янова сестра видобула зі строкатої сумочки візитну картку. «Лея Браха, — прочитав Ян, — Веженська, дев’ять…» Це ж неподалік від… — йому на мить перехопило подих, — зовсім поряд з оселею того злощасного каббаліста… Ян допитливо зиркнув на Марічку, яка, зловивши танцювальну хвилю, блискавично позбулася своєї тяжкої задуми.
Швидше за все, це просто збіг. Збіг, і по тому.
* * *ВОСЬМА ЗАПОНА
Нотатки Якова Левіна
Сказав Раббі Ельазар: «Мовчання моє Створило Великий храм, біна, і Малий храм, малхут. Кажуть люди, що слово — це золото, але мовчання вдвічі цінніше. Кажуть, слово — золото, а значить — вимовив, і пошкодував».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Асія“ на сторінці 32. Приємного читання.