Розділ «Асія»

— Не дур-ри мені голову! — волала слухавка. — Ти ж був у нього?!

— Ага, — зізнався Ян, — і Гадюка гречно відправив мене під три чорти. Можна я тепер піду спати?

— Не можна, — суворо відрубав Казимир, — він питав про тебе.

— Правда? — байдуже знизав плечима Ян. — Хотів, либонь, пересвідчитись, що я ще не задушився з горя. Або — чимраз прикріше, — не втік десь до конкурентів.

— Не знаю, в чому річ, але Гадюка воліли тебе бачити. А потім наказали мені пересвідчитись, що ти з’явишся на балу…

Від такої несподіванки Ян аж запнувся.

— Слухай, друже, хіба я схожий на Попелюшку? — нарешті розсміявся він.

— Ну-у… — протягнув Казимир, — якщо ти збриєш свої жахливі бакенбарди…

— Зайві клопоти! — глузливо пирхнув Ян. — Ліпше вже тебе на той бал відпровадити! Як не забудеш вбрати чисті шкарпетки — під оті модні кришталеві мешти…

— Смієшся! — образився Казимир. — А я тобі, йолопе, серйозну річ торочу! Забув, чи що — ми ж танцюльки влаштовуємо на Різдво, для наших коханих рекламодавців. Аби любов наша довіку мала позитивне сальдо… Шварценберг, до речі, прийде. От тобі і принц, дурна моя Попелюшко!

— А, «граф» Ігнац! — буркнув Ян, — звісно ж, з його, ниньки, проблемами — як не подбати про власну репутацію!

— З якими-такими проблемами? — здивувався Казимир.

Тут Янові стрельнуло, що він спросоння бовкнув щось абсолютно зайве. Як тут пояснити Казимирові?

— Ну та в кого їх нема — податки там, чи ще яка прикрість, — насилу вивернувся ведучий.

Казимир замовк на якусь хвильку.

— Ага, — якось непевно мовив він, — тоді до завтра, чи що? З тебе пиво.

— Це ж іще за що? — здивувався Ян.

— За те, що розбудив тебе, звісно, — злостиво повідомив той, — за таке в готелі чайові дають, між іншим. А з тебе — пиво. Ну все, бувай.

Ян відклав слухавку у якомусь гнітючому заціпенінні. Не знати, що таке діялося навколо — Величка раптом зволіли про нього згадати, а тут ще й пан Ігнац на горизонті заяснів… До чого б це? Розпачливо позіхнувши, Ян випростався на ліжку. Слід було спробувати ще прикимарити — ану як воно розвидниться на свіжу, як-то кажуть, голову?

Мріям про спочинок, проте, так і не судилося здійснитись. Невчасно розбуркані роздуми нахабно розсілися при узголів’ї, бурмочучи щось смутне й морочливе, так що чванько-сон бридливо сахнувся, кинувши Яна напризволяще. Нічого не лишалося, окрім як підвестися з ліжка і винайти собі якесь застосування. Посидівши якусь годинку в гарячому душі та безцільно потинявшись якоюсь мовби завеликою без Міли хатою, Ян нарешті згадав, що давно уже обіцяв повести свою сестру на каву. Оскільки кави хотілося невимовно, а готувати її не було жодного натхнення, Ян мудро постановив не чинити опору приреченню.