Розділ «ЯР Роман»

Афіноґен усміхавсь, але в очах йому застигла настороженість.

— Не розумію ваших натяків! — Я вже не на жарт розсердивсь. — Дайте мені спокій із цими портретами.

Я лишив поліційного начальника посеред кабінету й пішов до свого столу.

Афіноґен ступив за мною:

— Ну, ничего, ничего, я и не говорю, чтоб вы говорили. Нельзя — значит нельзя. Все мы люди долга. Нет — так нет, и точка. — Він знову приставив палець до губів. — Когда я вам буду нужен — расчитывайте на меня, пан Максим. Я все таки при власти и все, что от меня...

— Я не знаю, чи звернуся коли до вас, пане Афіноґене. Сподіваюсь, не доведеться.

— Не зарекайтесь, пан Максим, все-таки одному тяжело... Думаю, если придется туго мне, неужели вы не защитите? Можете не говорить, я и так знаю, что вы — человек долга.

Він трохи помулявся й мовив:

— Сегодня новый комендант... Забыл, как его... Потребовал от меня списки...

— Які списки?

— Ну, тех, кого надо... изолировать... Ну, я и... А вас ни-ни. Понимаете? Мне говорят, директор школы и все такое прочее. А я — нет и все тут. Говорю, разве вы не знаете, как он страдал при большевицком режиме? Все в наших руках, Максим Архипович. Вам надо спокойно делать дело — мы вам обеспечим спокойствие, будьте уверены.

Він простяг мені руку:

— Вы — на меня, я — на вас, Максим Архипович.

Афіноґен пішов до дверей, тоді обернувся ще й козирнув.

Я був ошелешений. Він знову наблизився до столу й показав пальцем на стіну за мною, де висів жовто-блакитний прапорець:

— Только и это выбросьте прочь. Наверное, забыли. Ничего, ничего, сидите, я сам щас!...

Він обійшов круг столу, зняв прапорець із гвіздочка, по тому зробив кілька кроків до груби й кинув шовкове двоколірне полотно на жар.

— Пускай. Чтоб и следов никаких не было. Все честь-честью, правда? Бывайте здоровы, пан Максим!

Цього разу він-таки насправді пішов, лишивши мене в цілковитому замішанні. «Що хотів од мене Афіноґен і на що він натякає? — думав я. — Має мене за таємного агента? Але за якого? Більшовицького? Невже Афіноґен Горобцов співчуває росіянам?»

Це не вкладалося в голові, і я справді безпорадно взявся за голову. Вона просто розламувалась од болю. Такий день, такий скажений, божевільний день, і нема з ким порадитись, думав я, жодної близької людини. Невже Афіноґен і справді співробітничає з більшовиками?.. Світ збожеволів, суцільний цирк, і не знаєш, де тут паяци, а де глядачі, — ярмарковий балаган.