І Максим лишився в кабінеті сам. Йому було мулько на стільці, він не знав, що робити, — йти додому чи таки дочекатися її, тоді, ніяково глипнувши на двері, простяг руку до барвистої коробочки з сигаретами й запалив. Зрештою, людина мусить поводитися природно й просто. Німецькі сигарети були дуже слабкі й не йшли в жодне порівняння з товченою махоркою, до якої він останніми днями звик. І чого йому, власне, треба від цієї жінки?
Допаливши сигарету й почекавши ще хвилин із десять, він вийшов із кабінету, але на вулиці, біля самого ґанку здибався з Базилевич. Жінка взяла його під руку й повела назад, Максим підкорився. У коридорі біля дверей із написом «Канцелярія» вона пропустила його вперед. Канцелярія була заставлена столами, і за кожним сиділа дівчина. Декого з них Максим пам'ятав на ім'я чи бодай з обличчя, але пані Ганна підвела його до незнайомої дівчини з чорним волоссям, зібраним на потилиці в кублик.
— Прошу оформити цьому панові документи й усе, що треба. Він працюватиме директором школи, — сказала дівчині папі Ганна, тоді повернула голову до Максима: — Після того зайдете до мене, добре?
У цьому останньому слові забриніло прохання, і хлопець не міг не кивнути.
Панні Ганна вийшла з канцелярії, і доки дівчина діставала з шухляди якісь папери та бланки, він намагався не підводити голови, бо відчував, що всі дивляться на нього...
— Ось пожалуста...
Дівчина простягла заповнений бланк. Максим узяв його й пішов до Ганни Базилевич. Та коли розчинив двері кабінету, пересвідчився, що став надто помисливим. То чіплявся, чого ви мене вибрали, то знову з оцим-о... «Сам же погодився, і ніхто мені не приставляв ножа до горлянки», — подумав Максим.
Ганна Базилевич не нагадувала про його дурну поведінку, і він був їй удячний за те. Жінка навіть не простягла своєї руки, щоб вітати з призначенням, а просто підсунула пачку з сигаретами:
— Ви палите?
Максим узяв і мовчки затягся легким димом. «На жаль, людство й досі не виробило якихось узагальнених норм гуманности, — знову подумав він. — Те, що одним здається злочином, інші мають його за подвиг і навпаки. Але ж людина в усі часи лишається людиною й хоче, щоб до неї підходили не з безліччю мірок, а з однією, найправильнішою. А хто знає, яка вона? Може, ця жінка скаже?..»
— Послушайте... послухайте, пане Максиме...
Він аж здригнувся, немовби Ганна Базилевич знала, про що він думає.
— ...Вас можна запросити сьогодні ввечері на небольш... на маленький... вечір? Буде тісне коло, самі свої... Поніма... Розумієте, у мене немовби день народження, і я хотіла б...
Вона крутила в руках сигаретну коробочку й не дивилась на Максима. Руки в неї були такі тендітні й випещені, що йому знову майнула думка про рояль.
Вибачте, Максе... ви, мабуть, помітили, що мені дуже важко розмовляти по-українському. Відколи взяли тата, я жила в Харкові й Києві й говорила тільки російською мовою. Мені закидали Бог знає й що, а я хотіла... Ну, понимаете... боялася. Я й вийшла заміж...
За цими словами вона чомусь густо почервоніла й почала поправляти зачіску.
— ... заміж, аби прізвище... Ну, це вже тепер не має значення. — Вона глибоко зітхнула. — То ви прийдете?
Максим подививсь їй просто у вічі:
— Там і... німці будуть?
Ганна Базилевич витримала погляд і відповіла ніби згорда:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 29. Приємного читання.