Розділ «ЯР Роман»

— Оле! Чи не чула? Лук'янчука Ониська в яру знайшли.

— Якого Лук'янчука? — не зразу второпала я, бо на перший погляд здається дивно, як це можна знайти поліцая.

— Та якого ж! У яру лежав. Кажуть, привели вівчарок, ну вони сліду не взяли.

Виявляється, Лук'янчук зник уже тиждень тому, і ледве тепер його віднайшли. Звичайно, ніяка вівчарка сліду не візьме, бо за сей тиждень разів зо три лив дощ.

— І хто б воно? — думала Надійка.

— Mo, й сам? — висловила я здогад, але вона заперечила:

— Сам себе в спину шпирнув? Таке! А Вороненкового Пилипового Витька хто встрелив, не Онисько?

Проти таких доказів я нічого не могла заперечити, і ми почали мовчки тягати з гамазею у вагони лантухи. На нас були однакові сірі жакетики в рубчик, найдешевша вигадка двадцятого сторіччя, і звичайні білі хустки, ми бралися з Надійкою одними руками, перекидали на них лантух пшениці, тоді підхоплювали спідсподу за ріжки й несли широким помостом у вагон, де двоє інших дівчат складало їх штабелями. Один лантух на п'ятдесят кілограмів винести неважко, але ця операція повторюється до безкінечности, і мені від утоми аж голова боліла.

В обідню перерву до нас підійшов Антін зі своїм другом Грицьком Галабурдою. Це був ще молодий чоловік, але страшенно гладкий та пикатий, і здавалося, що між ним і кощавим чорновидим Антоном не може бути нічого спільного. Однак вони дружили. Білявий вирячкуватий Грицько любив позалицятися до молодиць і дівчат, хоча й мав дружину та двох діток. Підійшовши до нас, він присів коло Надійки й спитав мовби тільки в неї:

— Шо їсте, лантушниці? Дайте й міні, сиротинці, ложечку.

— Кутю їмо! — врубала Надійна, дарма що запихалася картоплиною.

— Яку кутю? — вирячився Грицько.

— Поминальну. Ониська поховали.

Грицько не знати чого замовк, і вони з Антоном перезирнулись швидко й непомітно, але мене це вразило.

— Шо, вмер, неборака? — роблено поспівчував Грицько.

— Його вмерли, — відказала Надійна.

Антін обізвався:

— Ходьом, Грицько, бо опоздаємо.

Вони помалу віддалялись, а я думала про те їхнє переморгування. Що вони знають про Лук'янчукову смерть? Невже вівчарки щось таки винюхали?

По обіді час потягся ще млявіше. Навіть Надійна почала пропонувати: