Розділ «Частина 3»

Малюк діловито кивнув:

— Домовились.

Через хвилину знову:

— А ще хочу до Діснейленду.

Я подумав про те, чи він коли-небудь припинить мене дивувати.

— Звідки ти знаєш про Діснейленд?

— З телевізора.

— Ну, Діснейленд в іншому місті, дуже далеко звідси, туди довго їхати.

Тео насупився й благально зиркнув на мене:

— Але ж ми поїдемо?

Я відчув, що краще не сперечатися:

— Так.

— Клас!

— А тепер спи.

Тео пересунув Юаня Михайловича ближче до подушки й пригорнувся до мене. О пів на дванадцяту хлопчак нарешті спокійно засопів. Я обережно встав із ліжка, ввімкнув іще один нічник і вислизнув із кімнати.

Коли зайшов до спостережної комірки, Меллорі Хардисон сиділа навпроти меншого монітора, а Енді Далтон, заклавши руки за голову й ногу на коліно, розвалився у шкіряному кріслі зліва від неї та знудьгованим поглядом тупився у великий екран. Я зупинився за їхніми спинами. На меншому моніторі плинули хвилі ЕЕГ. Більшу частину основного екрана займало вікно BrAD Pro Scanner’а. Панель, призначена для відображення Теодорових снів, залишалася чорною.

— Щось є? — озвався я.

— Почалася фаза повільного сну, — сказала Меллорі.

Я глянув на Далтона й тицьнув пальцем у основний монітор.

— А тут? Чому він чорний? Він неактивний? Чи це щось означає?