Розділ «Частина 2»

— Та нікому… здається. Що в тому листі?

Американка вдала, що не почула запитання, й дістала з теки ще кілька аркушів.

— Де ви були в середу, 27 травня, о… — вона зазирнула в записи, потім повернула голову до напарника: — Яка різниця в часі між Вашингтоном і Києвом?

Ґарет Джонсон дивився у вікно повз моє вухо:

— Сім годин.

— Уперед? Назад?

— Уперед.

— Е… отже, де ви були в середу, 27 травня, о десятій вечора. Чи, якщо точніше, о 22:05?

Я наморщив лоба, пригадуючи.

— Середа… це… стривайте, — я затараторив: — Це минула середа? На роботі. У ніч із середи на четвер я був у офісі Zoom Support. Того дня моя зміна почалась о 21:00. Зрозуміло, я не пам’ятаю, з ким спілкувався о 22:05, але я сидів на робочому місці. Усі розмови записують, і ви легко…

Торнтон знову мене перебила:

— Мене не цікавить, з ким ви говорили в цей час у кол-центрі. Мене цікавить, чи перебували ви в цей час у себе вдома.

— Ні. Точно ні. І це легко перевірити.

— Добре. Тоді хто був?

Цього разу напружуватись не довелося: якщо ніч із середи на четвер я провів у кол-центрі, то вдома сиділа Єва з Теодором.

— Моя дружина… та мій малолітній син.

— Хто ваша дружина? Ким вона працює?

Це вже занадто.

— Стоп! — я відкинувся на спинку дивана й виставив руки долонями вперед. Почувався, наче пілот, який відчайдушно намагається відновити контроль над літаком, що валиться у плоский штопор. — Пригальмуйте! Давайте ви спершу поясните, що сталося, а тоді розпитуватимете, чим займається моя дружина.

Офіціантка принесла замовлення. Ліза Торнтон почекала, доки дівчина відійде, потім двічі торкнулася пальцем екрана смартфона, що лежав поміж нами на столі, й повернула його до мене. Я побачив той самий лист — із темою TAYARANI DELIVERY — тепер уже відкритий.