Ми перебралися на протилежний бік Соборної, піднялися трохи вгору й зайшли до Mon Cafe. Кав’ярня щойно почала працювати, столики стояли порожні. Бармен сонно привітався з нами з-за стійки, я пробурчав «доброго ранку» у відповідь і провів американців углиб зали, подалі від вікон на Соборну. Ми розсілися на П-подібному темно-фіолетовому дивані, висока спинка якого повністю ховала нас від решти кав’ярні. Ліза Джин замовила салат «Мікс із сьомги» та пляшку мінеральної води, Ґарет Джонсон попросив каву з молоком і круасан, а я обмежився імбирним чаєм.
Не чекаючи, доки принесуть замовлення, Ліза Торнтон узялася до справи:
— Ви знаєте, хто такий Маріо Таярані?
Я заперечно мотнув головою.
— Ні.
— Серхіо Вігліоне? — Ґарет Джонсон зняв окуляри й втупився в мене. Його очі виявилися балухатими, водянисто-багряними, схожими на достиглі вишні.
— Пробачте, вперше чую ці імена.
Ліза та Ґарет перезирнулися. Я спідлоба стежив за ними, і, судячи з пісних виразів облич, зрозумів, що відповідь їм не сподобалася. Не повірили. Але чому? Чому, чорт забирай, вони гадають, що я маю знати чуваків із прізвищами, як в італійських мафіозі? Звідкіля? І що їм узагалі потрібно? Я саме намірився про це запитати, коли Ліза Джин сухо проказала:
— Гаразд. — Американка відкрила пластикову теку-дипломат, залишену в кутку дивана, витягла з неї аркуш паперу, всіяний дрібними друкованими літерами, оглянула його, після чого згорнула, сховавши більшу частину тексту, й виклала на стіл переді мною. Я міг бачити лиш один, верхній рядок. — Це ваша домашня адреса.
Я не второпав, чи запитувала Ліза Джин, чи стверджувала, але, глипнувши на аркуш, повільно кивнув. Здавалося, наче чиясь холодна рука вчепилася в мої нутрощі. Там справді проступала моя адреса:
GRUSHEVSKOGO STR., 40/235, 33023 RIVNE, UKRAINE.
Я глибоко вдихнув, але не зміг погамувати тремтіння рук. Шатенка протинала мене поглядом із протилежного боку стола й мовчала, начебто очікувала на щось, так, ніби я повинен був — ні сіло ні впало — ляснути себе по лобі й вигукнути: «А точно, згадав, хто такий Вігліоне». Я теж не озивався.
Ліза Джин дістала з кишені iPhone 6-ї серії, поклацала по ньому й повернула до мене:
— А це ваша електронна скринька.
Після ночі в кімнаті з кільканадцятьма миготливими моніторами, які ні на мить не вимикали, очі відмовлялися фокусуватися, тож я мусив примружитися, щоб розгледіти e-mail на екрані смартфона.
— Так, — я вдруге кивнув.
Що за фігня?!
Увесь екран iPhon’а займало вікно невідомого поштового клієнта — розділ Inbox, «Вхідні» — з переліком отриманих листів. Останній, тобто найвищий у списку лист, мав заголовок TAYARANI DELIVERY — саме так, великими літерами, — а праворуч від теми, у стовпчику From, стояла адреса відправника — [email protected]. Моя електронна скринька. Я зиркнув поверх простягнутого iPhon’а на американку. Її очі невідчепно стежили за моїм обличчям. Я спохмурнів. Оскільки Торнтон показувала лист зі свого мобільного телефона, то це означає, що той надійшов на її скриньку або на скриньку, до якої вона має доступ. Але я ніколи нічого не писав Лізі Джин Торнтон! І тим більше не міг нічого написати про якогось Таярані та його доставку, бо вперше почув про нього хвилину тому!
— Це якась нісенітниця, — перелякано блимаючи, сказав я. — Я цього не писав. Не надсилав цього листа.
— Кому, крім вас, відкрито доступ до вашого поштового клієнта?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зазирни у мої сни» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2“ на сторінці 3. Приємного читання.