Розділ «Частина 1»

— Ну, так… не знаю.

Не відриваючи очей від екрана, я смикнув плечима:

— Я нічого не помічав. Може, просто неуважність. Замислився. Або завтикав та й усе.

— Може, — неохоче погодилась Єва. — Може, просто завтикав.

На тому й зупинилися. Впродовж шести тижнів після інциденту вночі із 14 на 15 лютого кошмари не повторювалися, і я переконав себе, що жахіття не повернуться взагалі. Щось глибоко в мені опиралося тому, щоб послухати — почути — Єву.

Ситуацію змінило те, що на початку квітня свідком чергового «зависання» стала моя мама. Того дня нам із Євою не вдалося розвести графіки: у мене була денна зміна в Zoom Support — із 12:00 до 20:00, — а Єва знала, що допізна працюватиме в «Чорній перлині». Довелося на півдня відвести Тео у дитсадок (мабуть, чи не вперше за півроку). Мама забрала малого з дитсадка о 16:00 й гляділа його в нас удома кілька годин.

Я повернувся о дев’ятій вечора. Мама читала Теодору в дитячій кімнаті. Почувши мене, малюк вибіг привітатися. За ним з’явилася мама.

— Я хочу тобі дещо сказати, тільки ти не лякайся та постався, будь ласка, серйозно.

Я прошепотів Тео на вухо, що небавом прийду та послухаю, як у нього минув день, після чого ми з матір’ю зайшли до кухні.

— Говори.

— З Теодором щось негаразд.

Я сховав погляд, прогугнивши щось невиразне.

— Ми гуляли у дворі перед тим, як піти додому, — розповіла мама. — Він ув’язався за дворовим котом (я ледве встигала за ним), а потім раптом зупинився, випростався й закляк. Я відразу не зрозуміла, що сталося, а коли підійшла… Мироне, Теодор був схожий на ляльку. Я торкалася його, проводила перед очима рукою, але він не бачив мене. Це тривало півхвилини, потім він отямився й почав шукати очима кота, який давно шаснув геть. Він не тямив, що з ним трапилося, — вона помовчала, а тоді додала з притиском, типово так, по-вчительському: — Мені це не подобається.

Слухаючи, я уникав дивитися їй у вічі.

— Ти раніше нічого подібного не помічав?

— Ні, — прошамкав я, а тоді трохи розсерджено змахнув руками. Однаково вона раніше чи пізніше дізнається. — Але Єва згадувала про щось таке, щось схоже. Тиждень чи два тому.

— Хочу, щоб ти пішов з Теодором до лікаря.

— Мам, ми водимо його до кардіолога щомісяця.

— Це не та проблема, яку може вирішити кардіолог.

— А хто її може вирішити?