Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

— Ти язика трохи прив’яжи!.. — скоса глянув на Софрона Рудь.

— Та я ж нічо’! Люди кажуть. Людям язика не зав’яжеш!

— Які ж це такі — люди?

— А погоничі на тачанках!

— Коли ж ти й до них встиг? — здивувався Покотило.

— Вони самі до мене прийшли. За тютюном. Я тільки закурив поруч. Кажуть, розвідка Батьки з ночі чекала — чи нема небезпеки. Й аж тоді дали сигнал — і Махно прилетів раптово! Бо остерігаються нас, не вважають за надійних союзників.

— І ці туди само, — сказав про себе тихо Максим.

— То добалакались, що поранених махновців забере Тютюнник, підписали мирову, а наші їм ще й патронів кілька возів дадуть.

— Слава Богу, що так!

Тютюнника того дня побачити не вдалося: він виїхав з махновцями. Наступного разу — вже в вересні — Юрко спитав Максима:

— Бачив Батька?

— Бачив…

— Вовчара! Він тоді перемови затіяв, аби ми його не шарпали з тилу. А вже наступної ночі з Перегонівки вдарив на групу Слащова. Зазнач: в найслабшому місці! Кажуть, генерал бігав в самих підштаниках з «маузером» й кричав: «Казли, всєх расстрєляю!» Бо його полки тікали, як зайці. «Упир, — кажуть, — іде!» — й по кущах в спідньому — хто куди!..

— Чому «упир»?

— Махно так комісари прозвали. То й ці — туди ж… У нас хлопці Нестора в шпиталі лежать. Розказують дивні речі… Кажуть: в таких атаках Махно зазвичай на коні попереду, з домахою й маузером. Тобто, коли все зовсім погано й нема надії на порятунок… Тоді його старшини б’ються, хто перший, поруч з Батьком — в найлютішому місці! Оце командир!..

— А де він зараз?

— Вони за тиждень вибили білих з Дніпра, взяли мости й за десять днів були в Гуляйполі.

— Та це ж майже сімсот верст! З боями, за десять днів…

— А хочеш ще жарт: твій друг Коцур плюнув на більшовиків й пішов з Батьком у Гуляйполе.

— Оце так!