Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

Потім, як усе було скінчено, Семен наказав прочесати в селі всі кущі й скирти, навколишні ліски та луги. Комісарів і китайців у спідньому знаходили й стріляли на місці. Місцевим недотепам, які поласились на совєти, дали шопмолів й можливість перейти до повстанців…

Розділ 10

Повернення до Звенигородки

Липень — серпень 1919 р.

Від Сухої Калигірки Рудь скоро вийшов на Шполу — до Тютюнника. Привів свої три сотні кінних й триста піхоти, якій вдалося розпорошитися й вийти з оточення біля Райгорода.

Після розгрому Григор’єва Юрко Тютюнник на чолі двохтисячного Повстанського коша пробився на північ до Петлюри. Він прибув до Жмеринки і приєднався до Армії УНР якраз вчасно, бо українську армію тіснили з двох боків більшовики і поляки. Своєю енергією, ораторським і військовим хистом Юрко допоміг у відновленні українського війська. Від Житомира дві дивізії УНР разом з Галицькою групою з боями взяли Гайсин, Христинівку, вийшли через Умань до Шполи.

Зустріч з Юрком була радісна й щира.

— Радий тебе бачити, брате! — обняв Максима Тютюнник. — Чув про Федора, жаль. Стільки боїв пройшов, а тут… Всі ми під Богом ходимо, ніхто не зна’, де назначено! Й ми не знаєм… Добре, що прийшов!

— Червоні скрізь. Ледве пробились!

— Чув, совєтам дали прикурить під Калигіркою?

— Разом з Семеном і Лютим — Гонтою.

— А що ж вони не прийшли?

— Семен сказав, людей треба комусь захищати. Каже, Петлюра був і пішов. Прийшов — і знов ніде. І з ним Тютюнник. А нам тут жити.

— Бог з ним, з Семеном. Ти молодець, що прийшов! Нам кожна людина дорога. Заводь людей на станцію, відпочивайте, готуйтесь — завтра спокою не буде! Йона Якір тепер скрізь!

Антонов-Овсієнко зайняв Звенигородщину…

… Запеклі бої з більшовиками продовжувались кілька тижнів. Та раптом ситуація почала змінюватись. З півдня з'явились перші денікінські роз'їзди.

Тютюнник викликав до себе Рудя.

— Максиме, Денікін вже підступає до Звенигородки. Ось, дивись, — Юрко розстелив на вагонному столі карту: — Я отримав наказ тримати лінію Цвєткове — Христинівка. На два фронти проти білих і проти Якіра — не протримаємось!.. Бери дві сотні, йди на Звенигородку. Треба, щоб в районі Холодний Яр — Умань — Звенигородка хтось діяв у тилу білих. Ти єдиний, хто добре зна' Чучупаку. Вийди на нього. Вийди на Цвітковського — то справжній боєць! Дійте всі разом. Робіть засідки, нищіть обози. На Семена покластись не можу, Директорія йому не довіряє. Він був у Оскілка, в квітні робив переворот проти Петлюри. Кажуть, арештував кабінет міністрів у Здолбунові… Малахольний…

— Не треба, Юрку. Він брат, справді відданий справі. Мабуть, заплутав трохи.

— За те відповість все’дно — потім… З Єлисаветграда сюди йде Махно. Денікін йому відмовив у союзі проти «красних». Розізлив Батька! — посміхнувся Тютюнник. — Попробуй вийти на Нестора… — І ще… В Звенигородці з’явився якийсь комісар. Ніхто не зна’, як його звуть насправді. Він звідкись раптово взявся, лютує, розстрілює людей ні за що. Запровадив в ЧеКа страшні тортури. Кажуть, що він — Іван Андреєв зі Сміли. Ще кажуть, що він — Муравйов, син Михайла Муравйова. Але і то, і то — неправда. Чекісти називають його «таваріщ Лазар». Він приїхав сюди по спецзавданню з Москви. Залякати селян, припинити підтримку нашого руху. Попробуй провести роботу, взнай хто він. Його тре’ ліквідувати. Тільки будь обережний…