TextBook Ром відповідав на неспішні питання, а самому не терпілося розпитати. Потім Ірка готувала чай, шукала варення, й нарешті, за паруючими філіжанками, баба Маня почала розповідати.
— А я ж забула! Тож така історія! Ми дівчатами аж плакали… А про що ж це?
— Бабусе Маріє, ви, мабуть, хотіли щось про Рудя…
— A-а! Да… Прямо як казка!
— Та розповідайте вже!
— …Так ото люди казали, що Рудь закохався в красуню, і звали її… чи Оляна… От голова. Зранку ще ж пам’ятала. Ото довго ти йшов!.. А їм весь час заважав один комісар, бо він сам полюбив Оляну. Рудь з дівчиною зустрічався потай, і таке в них було кохання… Іринко, внуцю, принеси ще Ромчику цукерок!
— Не треба цукерок! І що було далі?
— … То була дуже гарна пара! Козак — орел, отаман! І — справжня красуня! Зеленоока, білява, з довгою косою. В неї була дуже плавна «походка» — вона не йшла, а пливла, наче пава! В неї були закохані всі хлопці. А як тільки її хто зобижав — в той же день Рудь мчав до неї, де б він не був, — і карав обидчиків!
Баба Маня розчервонілась, від чаю її розморило. Раптом очі її заплющились, й стара задрімала.
— Бабусю, ну й що було далі? — поторсав її обережно за руку.
— …А, що? А!
— Про Оляну…
— A-а… Потім комісар Лазар х'тів їх розлучити. І Рудь з Оляною обвінчались. На Звенигорі! Бо він же був гайдамака, а їм не можна женитись! А комісар як почув, то обложив їх навколо хмарою війська і хотів вбити Рудя. То Рудь викопав старий гайдамацький скарб і пробився через всіх ворогів за кордон. Кажуть, забрав Оляну з собою і скарб у палац за границю!..
— Ви колись казали — в Ріо-де-Жанейро, — поправила мала Ірка.
— Так, так — в Ріодажанеро!.. В Аргантину! Тільки раніше про комісара не можна було казати… Бо тато зразу ж брали паска і лупили по чім попало…
Баба Маня знов задрімала. Ром тихенько встав, показав Іринці, щоб зачинила за ним двері.
Він був трохи розчарований. Думав, що почує щось про битви, про Рудя. А тут… Якась дівоча історія. Але потім Ром подумав про Владку. Так, отамана можна зрозуміти. Така дівчина! Ну, звісно, якщо все це — правда!
Тож він прийшов додому й ретельно записав все почуте. Так, значить — Оляна. Незвичне якесь ім'я. Треба з'їздити на Звенигору. Навколо гори не так багато й хатів — може, хтось щось знає…
Розділ 8
Райгород. Прощай, отамане!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара» автора Стеблівський Є.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті“ на сторінці 19. Приємного читання.