Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

— Думаєш получітся?

— Можна пройти непомітно лісами біля Тясмину.

— Тогда об’яві пріказ: бронєпоєзд оставить, заклепать гармати. Купить у селян вози й погрузіть двадцять пулємьотов і боєпріпаси. Ідем на Чигирин!

…До Чигирина вдалося підвести загони лісами — від Росошинців. Коцурівці помітили кінноту Уварова, лише коли вона пролетіла міст над Тясмином й розтеклася на вулиці. Бою майже не було. Після нечастої стрілянини «червоний курінь» відступив з міста.

— Я прікажу расстрєлять каждого, кто будєт замєшан в грабєжє ілі насіліі! — оголосив Уваров першого ж дня постою. В армії Григор’єва всі знали про залізний порядок кубанських сотень. Другого ж дня в Чигирині за грабіж розстріляли двох коцурівців й одного свого. І ще двох своїх зачинили в холодну — бо місцеві побоялись свідчити. За п’ятнадцять днів при Уварові чигиринці звикли виходити вечорами на вулиці.

Тим часом частини Дибенка й Пархоменка наближались з півдня. Уваров почав шукати зв’язки з Холодним Яром — з Чучупакою.

Вранці тридцятого травня до роз’їзду Рудя прибився такий собі чоловічок на плохенькій конячці. Розвів таку-сяку розмову, а потім попросився до отамана. Сказав, що звуть його Іван Деркач і він має слово від Чучупаки. Козаки привели чоловічка до Максима, той вислухав й відразу ж повів до Уварова.

— Федоре, тут боєць від холодноярців!

— Добрий казак бачіть, де отаман скачєт! Вєди! Знают чорти, когда говоріть нада!

— Здрастуй, отамане!

—І тєбє нє хворать!

— Я від Гайдамацького полку Василя Чучупаки. Чув про такий?

— А хто ж нє чув? Кажи!

— Чучупака зве тебе на склик у Медведівку. Тільки не зволікай, — бо «красні» вже тут. Завтра нарада. Опівдні.

— А ти скажи, что прідьом! Так, Максиме?

— Приїдем!

— Тут буде верстов тридцять. То я вас і поведу…

— А кто ж Чучупаке вєсточку пєрєшльот?

— А у нас і дерева мають вуха. Не переживайте…

… Виїхали з сотнею Рудя. Ще два кінні відділи привели в готовність й вийшли з міста — про всяк випадок. У Василя Чучупаки в загоні налічувалось півтисячі бійців. Та Коцур боявся й носа потикати до Холодного Яру. Знав, що гайдамаків гаряче підтримує вся округа. Новоселиця, Івківці, Мельники, Медведівка, Зам’ятниця, Жаботин, Михайлівка, Косари, Грушківка, Залевки, Бузуків, Триліси, Осоти, Цвітна — й десятки інших сіл і містечок. Десь тридцять тисяч жителів величезного лісу з глибокими розгалуженими ярами складали тепер Холодноярську республіку. Ця місцевість у всі часи була недоступною для загарбників. У кожного її жителя лежали в потайній місцині дубовий гайдамацький спис, добрий «гвинт» й стара, змащена мастилом дідівська шабля. Мотронин монастир, кажуть, пам’ятає самого Хмельницького, бо то ж і є вотчина Хмеля! Й хутір Суботів — холодноярський! Тільки важка година породила тут червоного Коцура!