Розділ «Книга перша Від Звенигори до Одеси»

Увечері ешелони стали в полі за станцією Мотовилівка. До Києва залишилось всього тридцять верст з лишком. Кошовий наказав запалити багаття, й по сотнях тут і там закурили димки: козаки варили кулешу. Семен застеріг заходити в села, нікому про мету походу не казати. Був обережний, стерігся підступу…

Стемніло… Полки ночували в полі. Підвечеряли смачної кулеші з котла. Приправили салом, дістали з мішка сухої риби, консерви. Козаки, як діти: хоч багато є — поїдять, хоч трохи — наїдяться! Максим приліг на схилі, закурив довгу турецьку люльку. Любо! Стояла тиха зоряна ніч, напоєна ароматами степу. Навколо мерехтіли вогнища сотень, чулися голоси козаків, іржали коні. Рудь почував себе, мов скіфський воєвода в степу, серед вірних воїнів і наметів, у ніч перед кривавим боєм.

Біля станції простояли добу. Наступного ранку прийшли ще два ешелони з козаками. Максим похмуро курив свою люльку під старим ясенем. Неподалік спішились Семен з кількома сотниками.

— Чому не йдемо далі, отамане? — спитав кошового нетерплячий Антін Шкільний.

— Міхновський наказав зачекати. Веде переговори з Винниченком.

— То Києву ми не потрібні?

— Москалів наші роззброїли на станціях, у Раді їх більш не бояться.

— Вони нас бояться більше за москалів.

— А брати правду кажуть, — стиха мовив Семен Максиму. — В Раді нас дехто називає «пагромнимі бандітамі». Й панічно бояться єврейських погромів…

В Києві того дня вперше стріляли. Полуботківці відстрілювались від надто жвавих поборників російської адміністрації. Було кілька поранених. Центральна рада відправила назустріч полк імені Богдана Хмельницького й наказала повсталим відійти в казарми. Й назавтра готуватись до відбуття на германський фронт. Полк скорився й збирався виконати наказ уряду — щоб не проливати братньої крові. Напівмирне повстання полуботківців закінчилось.

Полк був відправлений на фронт до Румунії, де за кілька днів майже весь загинув у страшній м'ясорубці…

Жовтень 1917 р.

Після повернення з-під Мотовилівки робота пішла бурхливо. Семен разом із Звенигородськими, вільхівецькими, моринськими сотниками започаткував з’їзд Вільного козацтва в Чигирині. 16 жовтня 1917 року з’їзд відбувся. Вслід за Звенигородським Вільне козацтво почало організовуватися на Волині, у Подолії, на Полтавщині, Чернігівщині, Херсонщині, Одещині. В Черкасах кіш очолив Яків Водяний. Поки Центральна рада домовлялась про федерацію з Тимчасовим урядом — знизу, з повітів і волостей, збиралась грозова сила. Ще пам’ятали люди козацький устрій!

— Украіна страшная страна! — казав Міхновському в Києві знайомий письменник: — Нєпонятно, откуда бєрьотся такая сила!

Бойовою одиницею запорожців завжди була сотня. З чотирьох — п'яти сотень формувався курінь, з кількох куренів — повітовий кіш або полк. То так і повелося. На з’їзд у Чигирин прибуло майже триста делегатів від шістдесяти тисяч козацтва з найбільших волостей України — і Кубані. Семен був на з’їзді першим — одягнув козацькі строї, шапку з червоним шликом, на пояс причепив криву шаблю! Склик пройшов бурхливо під запорізькими малиновими прапорами. Хтось пропонував йти на Київ, щоб провчити Раду, комусь тьмарила очі «пролетарська» ідея. Хоча небезпеку від більшовиків єством відчували всі. Селянам України совєцька власть була чужа й — непотрібна!

— Якого хріна мені нада ці старці? — гримів на трибуні шполянський «дід» Шаповал — один з найяскравіших ватажків на Шполянщині. — Вони вже збираються під корчмою, то скажу хто саме: дрантогуз Івашка — то такий рукосрач, що тільки гімно мішати, та ще Стецько Цюцюрка, два опеньки Пономаренки — нацмуляться зранку, костогриза небогий дід Лантух, цундрій Гола Васька, Йося й Шлепень Слуцькі. Червоні банти нав’язали, хочуть все поділити! То скажіть мені: що такого їм наобіцяв Ленін, що вони більшовикам готові дупи лизати? А я скажу що! В них руки із сраки ростуть, вони робити нічо' не вміють!

Зал вибухнув сміхом з трьохсот здорових горлянок.

— …Отож, кажу — ледачі! — й не моргнувши оком, продовжив «дід» Шаповал. — Нам Столипін й так землю віддав, то ми тепер газди — ті, хто думає працювати! Золота земля у нас, хлопці! Нам «Пітєр» та його червона брехня не треба! Бо я вже бачу, хто за них піде.

…Як тільки спробує хто забрати в нас землю — буде йому Коліївщина!

Закінчився з’їзд у козацьких традиціях — виборами. Військовим отаманом Вільного козацтва обрали нащадка гетьманського роду Скоропадських — генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, Полтавця-Остряницю — наказним отаманом. Семена Гризла — генеральним хорунжим!