Розділ «Сексодром»

— Виснажена Хортиця, що прагне кохання, — в моїй класифікації жінок з’явився ще один тип.

— А вдень блукає вулицями і позирає з-під окулярів на ставних юнаків. На кшталт мене. Втискується в переповнені автобуси і притискується плоским бюстом до чоловічих спин, — продовжував Боб.

— Так, — парирував я. — Чекаючи автобуса, вона уявляє, як уночі вони забираються до неї через вікно, накидаються на неї, і її тіло починає тремтіти. Груди важко здіймаються, тіло пітніє…

— І так увесь вечір вона пересідає із одного автобуса в інший…

— Цей світ недосконалий. Тисячі Хортиць і Болонок, що прагнуть кохання, і тисячі сексуально заклопотаних слинявих юнців, що прагнуть того ж. Юнців на кшталт тебе, — підсумував я.

— На кшталт мене?

Дурне запитання. Чи він думає, що я це сказав тому довгов’язому глистові за сусіднім столиком, що непомітно торкає коліно своєї подруги? Вона, хихочучи, лише для вигляду відсторонилася, але не відвела закоханого погляду від його огидних блакитних очей.

— Атож, — розвіяв я Бобові сумніви.

Він стенув плечима і знову струсив попіл на мій черевик, мабуть, підшукуючи чергову шпильку, але нічого не сказав. На нього це було не схоже. Для того мало трапитися щось екстраординарне. Його обличчя мало вираз, наче він щойно наступив на чорного кота. Я кинув погляд на вулицю.

Тротуаром пливла висока гінка брюнетка з досконалою фігурою, губами бантом і довгим до пліч волоссям. Пухнасті вії і виразні очі робили її схожою на ельфа. Я перевів погляд на Боба. Його круглі очі і відвисла щелепа могли свідчити лише про те, що дівчина як мінімум гола, і тіло в неї розмальоване древньоарабськими письменами. Але я й сам був вражений не менше. Її погляд, ніби стріла Амура, вжалив мене у самісіньке серце. Минуло принаймні п’ять хвилин, перш ніж я спромігся вичавити з себе:

— Так…

— Так! — отямившись, рішуче згодився Боб.

Офіціант, що проходив поряд, ненависно скосив очі на наш порожній стіл.

— До біса все це, час до діла, — Боб дістав із пакета два флакони з «Мариною», один поставив переді мною, а інший запхав собі до кишені.

Ми встали, я підморгнув офіціантові і, зім’явши порожню пачку з-під цигарок «Експрес», демонстративно пожбурив під стіл. Він трохи не луснув зі злості, збуряковів і зробив кілька кроків у наш бік, але, схоже, зваживши сили, роздумав і зупинився біля сусіднього столика. Його загрозливий рум’янець зник. Не офіціант, а хамелеон.

Ми пройшли вздовж шеренги кіосків із різним непотрібом. Боб зупинився біля одного і купив дві цигарки «Монте-Карло». Решта продавщиць крізь вітрини спопелили його поглядами. Це були погляди Медузи Торгони. Я б не здивувався, якби Боб перетворився на кам’яну брилу. Скульптурна композиція: «Боб купує цигарки». Під назвою — роки життя «1964–1992 p.p.»

Похмурий сержант на розі, зі смугастим жезлом-зеброю в руці, подивився в наш бік із надією — чи не перейдемо вулицю в недозволеному місці. Розчаровано відвернувся — ми були, зразковими пішоходами і перейшли на другий бік, ступаючи точно на білі прямокутники, намальовані на асфальті. Сержант ще кілька разів озирнувся, мабуть, приміряючи до нашої поведінки статтю про дрібне хуліганство, і нарешті залишив нас у спокої.

Боб штовхнув мене і кивнув у напрямку жовтої бочки з написом «Квас». Поряд із нею стояли двоє дівчаток і пили, тримаючи склянки, як тримають усі дівчата — відставивши далеко вбік мізинця і середнього пальця, наче це не склянка, а якась гидота, яку хочеться зараз же кинути. Модні облягаючі трикотажні сукенки, що ледь прикривали стегна, робили їх звабливими, як два загорнутих у прозорий папір торти, які хочеться якщо не з’їсти, то хоч пхнути пальцем у крем і облизати. Дівчата поставили склянки і пішли до автобусної зупинки, а продавщиця, бурмочучи прокльони, заходилася витирати долонею сліди від рожевої губної помади на обідках склянок. Підкотив жовтий «Ікарус»-ковбаса і відчинив двері. Жваво жестикулюючи, дівчата сперечалися, чи варто намагатися втиснутися до переповненого салону. Нарешті двері зачинилися, автобус поїхав і суперечка припинилася сама собою.

Ми з Бобом тихо підійшли і стали позаду, метрів за п’ять. Я дістав із кишені і начепив дзеркальні окуляри. Спеціально ношу їх, щоб непомітно роздивлятися таких дівчаток.

— Ти куди сьогодні? — запитала одна.