Розділ «Сексодром»

Запідозривши щось, вона відступила в квартиру, залишивши в щілині обличчя з виряченими очима.

Думаю, Боб мав народитися жінкою — в хисті користування дезодорантом цього разу навіть Деборі важко було б дати йому бодай очко наперед. Флакон «Марини» піднявся, наче голова очкової змії, і виплюнув Болонці в обличчя струмінь пахучої рідини. Двері зачинилися, та щоб заглушити прокльони, треба було б на їх місці звести стіну метрової товщини. В коридорі стояв тяжкий дух — схоже, це й був «хвилюючий запах східних трав і бальзамів». Боб шморгнув носом, а я навпаки — затулив обличчя коміром.

Завжди шкодував, що живу на другому, а не на п’ятнадцятому поверсі, та цього разу те було дуже до речі. Ми вийшли у двір і видерлися на величезного каштана, що ріс поруч з будинком. Вікно було відчинене. Боб довго вмощувався на гілці, наче папуга на хиткому кільці, і стих, лише коли я стусонув його ліктем поміж ребра.

Болонка швендяла кімнатою, приклавши до обличчя рушника, її губи ворушились, бурмочучи прокльони. Потім губи перестали ворушитися і розпливлися в дурнуватій усмішці. Болонка сіла на ліжко. Воно стояло поряд із підвіконням, і мені було чути навіть її важке дихання. Руки безладно заснували по стегнах, по грудях, по лиці. Поступово рух упорядкувався. Вона задерла халат, розсунула коліна, одна рука сховалася під халатом, і тіло затремтіло.

Я глянув на Боба — він сидів на гілці, подавшись усім тілом, з роззявленим ротом і виряченими очима. І дійсно, видовище було — я тобі дам! Схоже, вона так і не зрозуміла, що з нею діється. Тіло вигнулось дугою, Болонка застогнала. Це було схоже на сексуальну ломку. Дихання прискорилося до краю. Навіть не думав, що можна так швидко дихати. Лице вкрили краплі поту, очі були заплющені. Мабуть, губи пересохли, і вона без кінця облизувала їх рожевим язиком. Нарешті руки впоралися з поясом, і вона здерла халата. На моє здивування, на ній була дорога білизна. Мабуть, і деякі старі діви розуміються на цьому.

З кімнати долинули звуки, схожі на схлипування, котрі поступово перейшли в нервовий сміх. По щоках котилися сльози. Раптом вона зіскочила з постелі і схопила зі стола якогось журнала. Зробила це так рвучко, що я від несподіванки мало не гепнувся з гілки. На розвороті грав м’язами напівоголений Сильвестр Сталлоне. Вона поклала журнал перед собою на подушку і почала повільно стягати білизну. Впоравшись і, не відриваючи від Сільвестра погляду, обхопила коліньми обидві руки і зойкнула. Зойк відбився луною від сусіднього будинку, і десь поряд завив бродячий пес.

Боб штовхнув мене в спину:

— Я не можу на це дивитися. Дай пройти.

Я відсунувся, і він, підтягнувшись на руках, тихо опустився на підвіконня. Картина, й без того досить цікава, мала набути ще більшого динамізму. Болонка не здивувалася. Лише простягнула руки назустріч Бобові. Ця «Марина» творить чудеса. Мабуть, Болонка не здивувалася б, якби у вікно до неї ліз навіть сам Сильвестр. Я перебрався ближче, щоб краще бачити, та той мерзотник Боб обернувся і запнув вікно шторою.

Вилаявшись, я зліз, сів на сходах і запалив. Боб вийшов за півгодини. Навіть не вийшов, а вистрибнув, мов корок із пляшки шампанського, і обома руками причинив двері. Спітнілий, наче години три боровся з самим Рембо.

— Все, більше не можу, — сказав, одсапуючись і ледве стримуючи двері, що дрижали так, наче за ними був диявол. — На найближчий рік я — закінчений імпотент. Того, хто при мені заїкнеться про секс, розчленю на дрібні шматки і засолю в банках!

Ми облишили двері і дременули в ніч, а коли зупинилися перевести подих, я вже не сумнівався — у флаконах була речовина, що викликала непереборне сексуальне збудження. І ми з Бобом були власниками сотні таких чудесних флаконів. Не знаю, як у Боба, а в мене раптом з’явилося відчуття, що Ч. віднині — величезний гарем, а я — ч.-ський шейх, і перша-ліпша дівчина в місті може залюбки стати моєю.

Ми зустрілися з Бобом на терасі кафе «Ярославна», коли електронний годинник на верхівці розташованого поряд головпоштамту показав одинадцяту. За круглими мармуровими столиками залицялися парочки, наминаючи вершкове морозиво і запиваючи його апельсиновим коктейлем. Очікуючи на мене, Боб займався тим, чим, на мій погляд, і повинен займатися володар половини ящика з чудо-зіллям. Вдавав, що читає газету, а сам роздивлявся дівиць, які фланували в обидва боки вулицею. Його замріяне обличчя нагадувало обличчя дитини, що перед входом до магазину іграшок знайшла гаманець. Дівиці в короткому яскравому вбранні, яке полуденне сонце зробило зовсім прозорим, були схожі на веселкові мильні бульбашки, що пурхають туди-сюди від подихів вітру.

— Відчуваю себе естетом, якоюсь мірою навіть напівбогом, — замість привітання проголосив Боб. — Я винахідникові «Марини» дав би Нобелівську премію. Адже яке величезне глупство тепер витрачати гроші на баб! Можна на ці кошти надіслати гуманітарну допомогу голодуючим Ефіопії. Зовсім безкоштовно перша-ліпша з цих дівок може стати моєю. Сиджу і вибираю. Скажімо, як тобі он та?

Товста рожевощока блондинка з розряду тих, кого легше перестрибнути ніж обійти, з величезними персами, що наполовину випиналися з низького декольте, дріботіла за білим кучерявим пуделем. Її розкішна плоть, щільно обтягнута сукнею, заклично здригалася від кожного кроку.

— Товста Біла Болонка, а ти — збоченець, — прокоментував я його вибір. — Треба дотримуватися загальноприйнятих стандартів.

— Я притримуюсь, — Боб збив попіл на мого черевика. — Просто вона має так багато всього, що вистачило б нам на двох. Ну, тоді давай підемо он за тією засушеною таранею.

Я прослідкував за його поглядом. Плоска довготелеса дівиця з чорною сумочкою-ридикюлем під пахвою швидко крокувала вулицею, на ходу поправляючи окуляри в чорній роговій оправі. Вона була схожа на хорта, що взяв слід.

— Мабуть, якась бібліотекарка. Живе сама, читає французькі романи і прагне романтичного кохання.

— Щовечора читає романи, а щоночі прагне кохання…