Розділ «Сексодром»

ГЕНЕРАЛУ АРМІЇ В.ОГАРКОВУ 15 ЛИПНЯ 1992 РОКУ

ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЇ ВИВЕЗЕННЯ З Ч. РЕЧОВИНИ «UBI-0I2» ВНАСЛІДОК ДИВЕРСІЇ ЇЇ ЗАПАС ПОВНІСТЮ ЗНИЩЕНО. ТОЧНИХ ДАНИХ ПРО ПРИЧИНИ ПРОВАЛУ ОПЕРАЦІЇ НА СЬОГОДНІ НЕ МАЮ. ВСІ АГЕНТИ, ЩО БРАЛИ В НІЙ УЧАСТЬ, ЗАГИНУЛИ. ПРОШУ ВАШОГО ДОЗВОЛУ ПІДКЛЮЧИТИ ДО РОЗСЛІДУВАННЯ АМЕРИКАНСЬКИЙ І УКРАЇНСЬКИЙ ВІДДІЛИ СЛУЖБИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ ДЛЯ АНАЛІЗУ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ДИВЕРСІЇ СПЕЦПСЛУЖБ ЦИХ КРАЇН.

ПІСЛЯ ДИВЕРСІЇ МАЛИ МІСЦЕ ЗНАЧНІ ВИКИДИ «UBI-0I2» В АТМОСФЕРУ МІСТА Ч., ЩО ПРИЗВЕЛО ДО МАСОВОГО СЕКСУАЛЬНОГО ПСИХОЗУ МЕШКАНЦІВ. ПРИ ВДИХАННІ ЗНАЧНИХ ДОЗ «UBI-OI2» ЗАРЕЄСТРОВАНА ЙОГО ПОБІЧНА ДІЯ — ВИЯВ НЕКОНТРОЛЬОВАНОЇ АГРЕСИВНОСТІ. ВНАСЛІДОК ЦЬОГО В Ч. МАЮТЬ МІСЦЕ ЗНАЧНІ РУЙНУВАННЯ І ЛЮДСЬКІ ЖЕРТВИ.

ЧЕТВЕРТИЙ

Навряд чи кому в Ч., невеликому місті на березі Дніпра, відома причина загального сексуального безумства, що трапилося в липні 1992 року, коли були спалені кілька тролейбусів і новий універмаг на розі Смілянської та бульвару Шевченка, пущені на дно три прогулянкові теплоходи, а місцева військова частина обстріляла московський поїзд на дамбі через міське водосховище. Навряд чи кому, крім нас з Бобом. А після того, як було вбито Боба — крім мене.

Ми — це Стів та Боб, хлопці хоч куди. Хоча справжнє моє ім’я — Станіслав, а Боба — Борис. Та ми одне одного називали тільки так: Стів та Боб. Може, ми психи, та пусте, коли всі навкруги, схоже, давно з’їхали з глузду, і нормальність — скоріше виняток, аніж правило.

А все почалося з того, що Боб знайшов у Затоці невеликий, захисного кольору контейнер із написом: «Радянська Армія. Радіоактивність!». За тиждень перед тим на місто опустилася незвичайна навіть у липні спека. Повітря над водосховищем, гаряче і вологе, здавалося, стало відчутним на дотик. Його можна було зважити в руці або лизнути язиком — наче «Ескімо». Бітум на вулицях розм’як і не сьогодні-завтра мав стекти в Дніпро разом з магазинами, будинками та сонними мешканцями.

Того дня від спеки можна було врятуватися тільки у воді, і ми з Бобом і пришелепкуватим, але звабливим дівчиськом на призвісько Дебора (всіх дурнуватих, але звабливих дівчисьок ми з Бобом звемо Деборами — смакує нам це ім’я), провели на невеликому клапті пляжу, відгородженому двома прямовисними скелями і тому — завжди безлюдному. І весь день фарватером снували військові катери, а хлопці з квадратними плечима в аквалангах сипалися за борт, як перезрілі плоди абрикосового дерева. Цим бовдурам з квадратними плечима і тирсою замість мізків навряд чи було відомо, що крім брудної води в річці трапляються й течії, найсильніша з яких, наче струмінь водомета, впирається в нашу Затоку.

Контейнер, весь обплутаний темно-зеленим жабуринням, був заритий у пісок. Виднілася лише кришка, та й ту прикривала мокра сукня Дебори.

— Під три холери! — глибокодумно зауважив Боб.

— Спокійно, — не менш змістовно відповів я.

— А раптом там якась чортівня, що може вилізти і схопити нас, — вставила й своє Дебора і відсунулася в найдальший куток піщаного клаптя. — Ці катери тут неспроста…

— Що ти маєш на увазі, дідько тебе забирай? — запитав Боб і, взявши сукню, пожбурив Деборі. Вона злякано піймала її і затисла між засмаглими ліктями і підтягнутими до грудей коліньми.

Темно-зелений квадрат похмуро виблискував у кривавому світлі призахідного сонця.

— Треба подивитись, може, там зброя, — сказав я, бо двом хлопцям «хоч куди» не завадить пара чорних люгерів чи кольтів.

Я потягнувся до замка.

— О-о-о, — заскімлила Дебора.

— Заткни пельку! — гаркнув до неї Боб, а я каменем збив замка і великим пальцем ноги відкинув кришку.

Їх було майже сто. Флаконів із дезодорантом «Марина», що продається в кожному універмазі по 160 карбованців за один — «таємничий і хвилюючий запах східних трав і бальзамів буде супроводжувати вас протягом дня».

Прокляття. Ми з Бобом перезирнулися. Дебора, зразу посміливішавши, схопила одного і почала крутити в руках. У вправності користування косметикою вона могла дати нам сто очок уперед. За цим умінням у кожної жінки, хай навіть Дебори, багаторічна практика — щоденні вправи з упертістю монахів Шао-Ліня. Я схопив її за руку, коли вона вже встигла пустити на себе струменя.