Розділ «Сексодром»

Груди були м’якими, і під одежею, мабуть, виявляться зморшкуватими і негарними. Я відняв руку і встав:

— Мені треба відійти.

— Відійди, — зареготала вона. — Але швидше повертайся.

Взяла пальцями край сукні і кілька разів пометеляла у повітрі, наче їй стало жарко, а це було віяло.

— Ну, йди тоді ти, — вона повернулася до Боба.

— Ні, ні, дякую, мені вже час, — Боб хутко позадкував. — Я саме згадав, що забув занести своєму дідусеві пачечку чаю Одеської фабрики. Вже сутеніє і дідусеві час вечеряти…

Жінка нарешті збагнула, що відбувається щось не так.

— Ану назад! — гаркнула вона, мов прапорщик на плацу, і підхопилася.

Ми чимдуж дременули геть. Зупинилися, вибігши зі скверу.

— А щоб мені з головою в лайно провалитися, — ледве відсапавшись, промимрив Боб, — Сьогодні вночі снився кошмар. Наче біля мого дому величезна черга — натовп шикарних дівиць. Як на співбесіду перед конкурсом краси. Роздягаються і заходять до моєї квартири. А я хочу вибрати і на жодній не можу зупинитися. Сон в руку.

На доріжці, що вела до скверу, з’явився чоловік років шістдесяти. Нишпорив у траві ціпком і уважно обдивлявся кожен кущ.

— Гаманець шукаєте? — діловито поцікавився Боб.

— Портмоне, — відповів чоловік. — Квапився вранці на роботу і десь упустив.

— Он там на лаві сидить жінка, — Боб кивнув на кущі бузку. — Вона його щойно знайшла. Кваптеся, бо вже зібралася давати об’яву в газету, що поверне за значну винагороду.

Чоловік подякував і швидко зашкутильгав у вказаному напрямі.

— Та не церемоньтеся з нею, бо може зажилити! — гукнув Боб навздогін. — Вигляд у неї шахраюватий!

— Дурна була ідея ходити назирці, — сказав я. — Від самого початку приречена на провал. Цілком телепнювата ідея. Наскільки я пам’ятаю — твоя.

— Ну запропонуй щось інше, розумник знайшовся, — образився Боб.

— А чому й ні? — я подивився в Бобові очі. Я був не проти, але моїм девізом завжди було — «все або нічого». — За мною не заіржавіє.

— Ні, тільки не це. Ти знову про ту кралю, «міс Ч.-91», що дала тобі одкоша минулого літа?