Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Її привезли в автомобілі із затемненим склом два чини з КДБ. Автомобіль супроводу зупинився трохи далі. В одного з дебістів він запам’ятав великі типово англійські вуса і свердлячий погляд. Другий мав зовсім непримітну зовнішність — ніколи не впізнаєш такого, зустрівши вдруге. Дівчина була в сірому плащі з піднятим коміром і насунутому на лоб капелюшку. Нижню частину обличчя закривав білий шовковий шарф. Тоном, яким два генерали розмовляють з єфрейтором, наказали, щоб їм по дорозі не трапилося жодної живої душі. Це було зайвим. Матроси й офіцери нудилися, зачинені в каютах. Такий наказ він одержав від командуючого флотом ще кілька годин тому, коли стало відомо, що літак з дебістами приземлився на військовому аеродромі під Сімферополем. Вони мовчки пройшли до відведеної для неї каюти на кормі і зажадали від нього ключі.

Штерн віддав, і, таким чином, ключі тепер мала лише вона. Він повинен був попередити її, коли човен буде на підході до Акулячого архіпелагу. А потім пересадити на борт швидкохідного катера.

Акулячий архіпелаг і розташоване на ньому королівство С. знаходяться в Тіморському морі, якраз на перехресті океанських шляхів з Індійського у Тихий океан. Ще з військової академії Штерн пам’ятав, що той, хто буде володіти C., буде володіти двома океанами. Для цього на С. достатньо побудувати військово-морську базу. Графік походу було сплановано так, щоб човен підійшов до С. в сезон туманів.

Він точно виконав інструкцію. Човен сплив на перископну глибину поблизу Акулячого архіпелагу. Туман стояв, наче молоко. Сигнал з навігаційного супутника видав човнові координати з точністю до десяти метрів. До берегової лінії було дві милі. Штерн наказав помічникові тримати задану глибину, а сам пішов на корму. Коли дівчина відчинила двері, на ній була напівпрозора накидка, щось у східному стилі. Вона була струнка, трохи вища середнього зросту, з густим темним волоссям нижче плечей і великими карими очима. В квадраті білого світла, що падало з коридора, вона була схожа на велику фарфорову ляльку з «Дитячого світу». Її краса вразила Штерна. Вона взяла його за руку і потягнула до каюти.

Як тільки двері зачинилися, Штерн більше не міг розрізнити її рис, але й тієї миті було досить, аби запам’ятати їх назавжди. Дівчина взяла його голову в долоні, торкнулася губ, натиснула якесь місце на грудях. І тієї ж миті його охопило непереборне бажання. Вона просунула йому обидві руки під кітель і торкнула ще кілька місць на спині. З кожним дотиком бажання посилювалося і нарешті стало зовсім нестерпним. Він затремтів і з силою стиснув її плечі. Вони впали на ліжко і зайнялися коханням. Дівчина робила все так, що він втратив усякий контроль над собою і часом. Як тільки він досягав кінця, вона торкалася руками або губами якихось, лише їй відомих місць, і все починалося спочатку. Вона наче заволоділа центром насолоди в його мозку. Час від часу Штерн майже втрачав свідомість. Все відбувалося мовчки. Запам’ятав лише одну фразу, що вирвалася у неї: «Ти останній…» Не зрозумів, що це означало. Та й не про те мав думати тоді: якби хтось дізнався про те, що трапилося, його кар’єрі настав би кінець.

На щастя, ніхто не помітив його відсутності. Лише помічник здивовано позирнув у бік командира. Йому здалося, що Штерн ледве тримається на ногах. Вони спливли на поверхню. Видимість була не більшою десяти метрів. Увімкнули радіомаяк. Підійшов катер. За кермом стояв бородатий молодик у чалмі з типово бандитською фізіономією. Двоє з автоматами через плече схопили штормтрап. Дівчина була одягнена, як і раніше — в сірому плащі і капелюшку, обличчя приховував шарф. Навіть не поглянула в його бік. Бородані допомогли їй спуститися по трапу. Загуркотів двигун і катер зник у тумані.

Потім, через кілька років, Штерну здалося, що побачив її в програмі «Час». «Принц С. з дружиною прибув до Москви з офіційним дружнім візитом», — говорив диктор. Камера наблизилася і показала гладке обличчя принца, потім його дружину. Штерн кинувся до телевізора. Йому здалося, що то була вона!

Якби хоч повернулася до об’єктиву! Ні, камера від’їхала і Штерн побачив, як вона потискує руку Раїсі Горбачовій. За спиною в усміхненого, з відблиском юпітера на лисому тім’ї Михайла Горбачова стояв той — з великими англійськими вусами, свердлячим поглядом і, нахилившись до його плеча, щось нашіптував. Диктор продовжував говорити про кардинальний перелом у відносинах королівства С. і Радянського Союзу. Картинка змінилася видом С. Пінні буруни навколо жовтого острова. Білий палац посеред кокосового саду.

І зараз, проходячи за сотню миль від Акулячого архіпелагу, він не втримався і наказав підняти ракетоносця на поверхню тут. Десь там, на сході, хвилі, що хитають човна, врешті-решт розіб’ються об скелі, що належать карликовому королівству С. Ось тут він і вирішив висадити Кощія. Без води, їжі та будь-якого спорядження. Тіморське море кишить білою акулою та рибою-молотом. І час від часу тут народжуються жахливі тайфуни. Це відбувається через злиття двох течій: холодної — Хіль-Бугус та теплої — Шод.

Розділ 3

Джунглі починалися майже відразу за стінами королівського палацу і вкривали увесь острів. Поряд здіймалося кілька адміністративних будівель. А далі — вілли знаті та хижі бідняків. Містечко звалося Фа-Шер і було столицею карликового королівства С. С. в перекладі означало «Акулячі острови». До складу архіпелагу входило більше двох десятків островів, вкритих буйною тропічною рослинністю. На найбільшому острові знаходилася столиця і королівський палац.

Столиця — містечко з двадцятьма тисячами мешканців — розташувалася на узбережжі і з трьох боків була оточена непролазними хащами бамбуку, ліан та папоротей. Жоден європеєць не міг заглибитися в джунглі більше ніж на сто кроків без серйозного ризику для життя. Зробивши сотню кроків по в’язкому грунту (вологість в С. постійно трималася на рівні 90–99 відсотків), він раптом відчував, що повністю вибився з сил і заблукав. Втім, європеєць міг вважати себе щасливчиком, якщо йому вдавалося повернутися назад. Густі крони затуляли небосхил, відбираючи у мандрівника будь-які орієнтири, і він міг блукати по колу годинами, доки не ставав легкою здобиччю для алігаторів, москітів чи отруйного гаддя. Дерева тут росли так густо, що, за словами місцевих жителів, мавпа, видершись на дерево на східному кінці острова, могла, не спускаючись на землю, досягти західного. І лише аборигени — плем’я даяків — наважувалися йти в джунглі на кілька днів. Чудові пляжі Акулячих островів завжди були пустельними, тому що через великі глибини море тут кишіло акулами та баракудами.

У королівському палаці було чотириста кімнат і десять залів. У східному крилі зі скляним дахом знаходилася лазня. Її стіни та підлога були викладені рожевою плиткою. Посеред зали знаходився басейн-акваріум з блакитного скла. Вода в ньому вигравала міріадами іскорок.

В басейні-акваріумі плавали десять оголених дівчат. Тут були скандинавки з блакитними очима і крутими стегнами, темноокі довгоногі француженки, граціозні кореянки, темношкірі, грайливі африканки з Нігерії. На розкішних, чорного дерева столах стояли найрізноманітніші наїдки і щонайменше два десятки пляшок з вином. На підлозі — величезна ваза з фруктами. Єдиним чоловіком, якому дозволялося розділити дозвілля принца C., старшого сина короля, був його особистий секретар Салех. В лазні не було жодного офіціанта, жодного слуги, а значить, не було сторонніх очей та вух.

Принцу щойно виповнилося сорок і понад усе він страшенно хотів стати королем. Здається, ніщо не могло йому завадити, крім однієї дрібниці. Принц і принцеса не мали спадкоємця і через це з волі короля влада могла дістатися молодшому братові принца — Асаду, що мав аж трьох синів.

Особистий секретар принца і його кращий друг Салех був того ж віку, що й принц і більш за все хотів стати візиром, тобто прем’єр-міністром. Вони разом навчалися в університеті в Пізі і, як водиться між університетськими приятелями, незважаючи на різний статус, між ними налагодилися приятельські відносини, до яких правила етикету не мали жодного відношення.

Ще в Пізі Салех зійшовся з Зарубіжною філією Червоної Армії — італійською терористичною організацією, що в 90-х роках відокремилася від маоїстських Червоних Бригад і повністю фінансувалася КДБ, хоча Радянський Союз всіляко відхрещувався від цих зв’язків.

— Я не можу розлучитися з принцесою, її родичі — впливові люди. Я не можу її вбити — зникнення видасться дуже підозрілим, — обличчя принца зморщилося, наче «Бордо» 1910 року перестало йому раптом смакувати. — Якщо королем стане мій брат, мені, в кращому разі, доведеться поїхати послом кудись в Африку, а в гіршому — загинути від руки найманого убивці або провести решту своїх днів на Суафі.

Суаф був найвіддаленішим островом Акулячого архіпелагу. На ньому була розташована державна тюрма. За весь час існування тюрми жодному в’язневі не вдалося втекти з Суафа. Тікати з Суафа означало приректи себе на неминучу смерть. Приваблені залишками їжі та нечистот, котрі спеціально викидалися у воду, акули просто біснувалися навколо острова.

— Я довго розмірковував, — вкрадливо, з нахилом голови, як цього й вимагала розмова з особою королівської крові, почав Салех, — і, здається, знайшов вихід. Якщо ваша світлість згодиться, я зможу замінити вашу дружину жінкою, схожою на неї як дві краплі води. Рідна мати не зможе розрізнити, хто є хто.