Розділ «Частина перша»

— Чуєте, цар пробачив нам!..

Говорилося в грамоті, що істинний цар йде з великим військом, що міста й села повсюдно йому скорились, що цар не хоче кровопролиття і тому чекає їхнього рішення.

— Воістину мудрий цар!

— Ось хто дбатиме про нас, людоньки!

«Згадайте, які утиски від Бориса Годунова чинилися вам, боярам, воєводам й усім іменитим людям... А ви, дворяни і діти боярські, скільки бід натерпілися! А вам, гостям і торговому люду, не було вільгот[125] у торгівлі і збору, третина виручки вашої переходило до нього!

Ми, християнський цар, жаліючи вас, пишемо вам, щоб ви ударили нам чолом і прислали до нашої царської величності митрополита та архієпископів, бояр і окольничих[126], дворян і дяків думних, дітей боярських і гостей, і кращих людей. А ми вас пожалуємо — боярам вчинимо честь і підвищення, пожалуємо колишні їхні отчини[127], та ще зробимо прибавку і будемо тримати в честі; дворян і приказних людей будемо тримати в нашій царській милості; гостям і торговим людям надамо пільги і полегшення, і все православне християнство учинимо в спокої, тиші і благоденственному житії».

Посли закінчили читання, площа потонула в суцільному гаморі. Бояри хотіли було заспокоювати натовп, але й самі розгубилися — надто гарно сказано в грамоті і про них. Годунов чинив наругу і над боярами, й над іншим служилим людом, прийшов час зводити рахунки.

Левко перехилився до Покрови:

— Справжній він цар чи ні, але говорить мудро. Вірніше — хитро.

— Знав кого за що смикати, — уточнив Покрова.

А натовп шаленів:

— Живи здоровим, цар Дмитрій Іванович!

— Ми присягали Федору!

Нарешті у людському вировинні почулися голоси:

— Шуйського! Шуйського!

— Тут Шуйський!

Князя пропустили на Лобне місце, його москвичі поважали.

— Князь, ти був в Угличі, коли царевича не стало. Скажи правду, царевича убили?

Тиша на площі запанувала могильна. Шуйський, давній ворог Годунових, відповів:

— Цар Борис послав своїх людей убити Дмитрія, але його врятували. Убили іншого, попового сина...