Розділ «Частина перша»

— На все потрібен час, — тягнув слова отець Єлисей. — Прабатько нашого монастиря Антоній з Любеча сорок літ у печері сидів перед заснуванням Лаври.

Ні, отець Єлисей, з його непомірною обережністю, першоборцем проти унії не буде. Це ясно, як божий день. Він добрий архімандрит, і не більше.

Те, що думав, йому не сказав.

— Непокоять мене самборівські події. І не тому, що звідти родом. Наступ на московську державу стане і нашою бідою!..

Нижнім шляхом мимо сільця з церковицею в центрі, що біля самої ріки, рухалася з Подолу вбік Видубецького монастиря валка[82] підвід, з відстані здавалося, що вони стоять на місці.

Сагайдачний повів мову, з-за чого прийшов. Підготовка до майбутнього морського походу уже почалася, хоч знало про те лише декілька старшин.

Не збирався він посвячувати у таємницю і Плетенецького.

— Мені потрібна одна з ваших дальних печер, котра нічийна. Найдальша од людських очей. Сподіваюсь на вашу підтримку, отче.

Архімандрит не заперечував, печер без мощей була не одна.

У Чигирині

Пан Гирак, каштелян чигиринського замку, готувався до свого, мабуть, останнього весілля. Мало відбутися воно, як і належить, восени, коли хліб піде у засіки, коли у його нелегкій службі на покордонні настане передих — бродяча запорізька сірома розбіжиться по зимівниках пересидіти зиму.

Третій день ішли старостинські лови у холодноярських лісах: Ян Данилович готувався до бенкету, на який, як правило, збирав вельможне панство усього покордоння. За лови завше відповідав каштелян, то був його службовий обов'язок. Першого дня на полювання приїхав і пан староста, трьома каретами прикотило оточуюче його жіноцтво, але того ж дня ще завидна карети відбули назад до Чигирина, а за ними і Ян Данилович зі своєю численною свитою.

Лишилося одне згарище на місці бенкету вельмож. А панові Гираку знову ганяти по лісах на сьомому десятку, сваритися з мисливцями та єгерями, збирати по околишніх селах загонщиків та простолюд, який уміє впольовану живність коптити, солити, в'ялити. Полювання не на порі, звір ще не нагуляв жиру, не відлучив потомство та хіба пан староста на те зважав?! Хто-хто, а він, каштелян, знав — замкові льохи забиті усяким добром, та панові старості вічно мало!

Пан Гирак водночас дбав і про свій весільний стіл, його зробити мав належним!

Невідкладні справи змусили каштеляна покинути мисливські лови і повернутися до Чигирина: знову схизмати погнали на Низ цілий караван різного припасу, в тому числі й огньового. Загубився в степах і великий гурт утікачів з волості, що їм там потрібно під кінець літа?!

Гнав до Чигирина, мало старі кості не розсипались, ледве сповз із сідла. А толку? Загубленого не знайдеш!

— Hex вас шлях трафіть! — сердито лаявся, утримуючись за вуздечку, відчував, що от-от упаде.

— Вельможному панові потрібна допомога? — один перед одним забігали пахолки[83], котрі його супроводжували.

— Не в'язни, бидло!..

Ледве перебираючи ногами, почвалав до старостинських палат, знав, що розмова буде неприємною. По шляху дізнався, що пан староста уже дослав за підстаростою Хмельницьким у Суботів, те зіпсувало йому настрій остаточно: він недолюблював принципового і прямого підстаросту, з думкою якого Ян Данилович завжди рахувався.