Розділ «Частина перша»

Згадалася її репліка, кинута напередодні:

— Ваша світлість православної віри?!

Він зрозумів її докір. Та ради неї ладен був змінити свою віру на іншу.

Панна Марина ще раз глянула на царевича. Ще тоді, на прогулянці в Карпатах, вона зрозуміла, що доля підкинула їй подарунок, і віддавати його нікому не збиралась.

Царевич знав, що Марина Мнішек кожного вечора прогулювалась в оточенні свого кола аж до колишнього мисливського будиночка Стефана Баторія. Там підстеріг він її і освідчився в коханні.

Панна Марина звела на нього обнадійливий погляд, але нічого не відповіла.

На батьківщині Сагайдачного

Левко стоскувався по швидкій їзді і від самих дрогобицьких воріт гнав коня галопом. Скакав, як на пожежу, доки шлях не звернув на пологе узгір'я, що підіймалось до самого обрію.

Звідси Самбір, що купчився на чільному підвищенні западини, звивистий Дністер, котрий однизу підходив до самого міста, імліючі на обрії Карпати, розлогі правобережні далі мали таку принаду, що козак зупинив коня і довго милувався широкою панорамою, яка нагадала йому лівобережжя Дніпра під Черкасами і дівчину, про яку тепер думав щодня. Доля увійшла в його життя якось несподівано, але назавжди.

Піших і кінних на дрогобицькому шляху виявилось чимало. Скакали окремі вершники і шляхетські загони, повз до міста тяжко навантажений воловий обоз, помітив навіть циганський табір під нижніми стінами міста.

Потім він звернув наліво і через якийсь час виїхав ґрунтовим путівцем[65] у невелике село Кульчиці, складалося воно з ряду хат та невеликої дерев'яної церковиці. Маєток батьків київського полковника біля самої церкви забудований так щільно, що потрапити за дубові ворота було не легше, ніж пробратися у добре захищену фортецю. Приїжджі козаки мешкали окремо від батьків Сагайдачного та їх нечисленної двірні.

Левко приїздив сюди не вперше, тому одразу повернув до бокових воріт, що прилягали до головної споруди маєтку. Господарі звикли, що син появлявся з великою кількістю козаків, тому на офіцинах приїжджим жилось незалежно.

— Батько вдома? — привітався до козака, котрий забрав його коня.

— Де ж йому бути?!

Тарануха зрадів годованцеві, хоч бачилися вони два дні тому. Новина, яку привіз Левко, схвилювала його:

— Їдуть у Краків, кажеш?! Король викликав усіх трьох — Мнішека, Вишневецького і царевича?! Це дійсно новина, хоч князь Василь-Костянтин давно знав, що так поверне.

Левко повідав, що на лист царевича до Рангоні відповіді нема, тому царевич написав йому вдруге. А може, виклик до короля і є відповіддю?!

— Царевич тепер щодня ходить у супроводі ксьондза[66] Помаського, королівського духівника у Самборі. Той виявляє перед царевичем свою ученість та розхвалює його за кожне добре слово про католиків!..

Тарануха гукнув когось із козаків і наказав готуватись до поїздки в Київ.

— Поїдеш з Дахном. Через годину маєте бути в дорозі!