Розділ «Частина перша»

Ще ніколи так прудко не бігала, хоч за нею не вганялися однолітки, коли влаштовували ігрища.

— Хто у вас за старшого? — злетіла вниз, де усе ще трудились незнайомі козаки. — Хутко відчалюйте, бо зараз налетять сюди козаки Вишневецького!

— Що ти, дівко! — подався до неї вусатий, та одразу й повірив, побачивши її непідробну тривогу.

Злетів у ком'ягу останній вантаж, впали на крутий берег товсті кряжі, що служили помостом, баржа вмить наповнилась людьми, що налягли на весла. Незграбна посудина важко відчалила од берега, виповзаючи на бистрину ріки.

А коли на висипі появилися надвірні козаки Вишневецького, ком'яга видавалась уже човником на широких дніпрових водах по шляху вниз.

Доля ще довго не покидала Дніпрової кручі, задоволено зиркаючи на козаків, яких очолював старшина у зеленій бекеші з пустим рукавом.

Вдома на неї чекала новина:

— Панночку розшукував якийсь кульгавий чоловік, — шепнула їй покоївка. — Казав, що ждатиме коло тої хати, де тополя на причілку.

Карпо Розтопча тепло дивився на дівчину, що аж зіщулилась, чекаючи його слів.

— З учора тебе шукаю, дочко. Міг би зайти до вашого двору, та не хотів наскочити на твого вітчима, надто великі у нас рахунки.

У Долі аж щоки поблідли.

— Ти не хвилюйся, дочко. Левко далеко звідси, на кордоні з Короною. Передав, щоб ти його чекала, скільки б то не було. А коли тяжко стане, біжи у Чубівку на Тясмин, до нас. Будемо тебе чекати...

Світ виявився такий широкий.

На честь царевича

Палати воєводи позад ратуші. Над ними висока ґонтова покрівля в два уступи з багатьма суховими вікнами, а центральний шпиль, як і на дрогобицьких воротах, із золотою маківкою.

Головний вхід до палацу під фронтоном[58] на колонах прикрашений гербом Мнішеків — пучком пір'я. За великим ґанком — коридор, хоч конем по ньому ганяй, там завжди крутилася різна прислуга. Далі бенкетний зал, за ним ще кілька залів і нарешті анфілади[59] кімнат, де двері і вікна з вітражами[60], навіть стелі розмальовані позолотою. Оксамитові завіси з бахромою, велетенські картини у золочених рамах і всюди килими — на підлозі, на стінах, на лавах і навіть на столах.

У палаці ще багато житлових кімнат для гостей меншого рангу та прислуги. На бенкети приїздило безліч дрібної шляхти, тих розміщували в офіцинах[61] прямо на соломі.

Після прогулянки в Карпати Мнішек дав бенкет на честь царевича. Господар у дорогих оксамитах зустрічав гостей на ґанкові, сам проводив до парадних кімнат, де жив і царевич Дмитрій.

Ударив дзвін між палацом і офіциною, до бенкетного залу повалили гості. Господарі навіть у коридорі услали підлогу пахучими травами, у повітрі розносились благовонні журіння.

Маршалок[62] впускав гостей до залу по реєстру. Поруч стояли поважні слуги — один тримав таз, другий із дрібного глека лив гостям на руки благовонну воду, ще двоє подавали вишивані рушники.